Тема кохання в дитячій літературі – це ще цікавіше, ніж тема кохання підліткового. І у гарно написаних книжках вона може бути прописана дуже й дуже цікаво.
Переважно, автори дитліту, коли йдеться про почуття між хлопчиками та дівчатками до підліткового віку, обмежуються згадками про довгу й тривалу дружбу. Але бувають винятки. Наприклад, знайома усім героїня Джіні Візлі (переклад В. Морозова, Абабагаламага) уже починаючи з другого тому саги про Гарі Поттера (а точніше – з 11 років, хоча і у першому томі є певні натяки) демонструє всі ознаки закоханості. Її закоханість зриває їй дах, адже вона просто не здатна ще не те що якось апелювати до предмету свого зацікавлення, а й навіть розібратися у власних почуттях. Їй «відбирає мову», вона «червоніє до самих кінчиків своїх рудих кіс» тощо. Епохальна спроба надіслати Гаррі «музицного ваєнтинцика» обертається фіаско. Що ж до Гаррі, то жодної уваги на Джіні він не звертав аж до шістнадцяти, а його перша закоханість до Чо Чанґ припадає вже на період бурхливого статевого дозрівання – 14-15 років.
Взагалі, хлопчикам на закоханості не щастить, принаймні в літературі для дітей. Ось і у нещодавно виданій книжці «Інший дім» Оксани Лущевської (ВСЛ) дівчинка закохується і страждає, а хлопчик – об’єкт симпатії – абсолютна чорна скринька (хоча він по сюжету має небагато часу на самовираження). На Польчине «кохання» навалюється зненацька – чи то в силу індивідуальних особливостей, чи то як реакція на перший серйозний роман старшого брата. Загалом, до «списку Джіні» Поля мало що додає. Вона теж не може два слова зліпити перед хлопчиком, теж червоніє і затинається. На щастя, Поля знаходить у собі мужність першою підійти до хлопчика і вони навіть обмінюються телефонами.
Зовсім інакша закоханість і інша на неї реакція у Уди Андреа – героїні повісті «Привіт, це я», Ніни Е. Ґрьонтведт (переклад Н. Іваничук, Грані-Т). Почуття симпатії до хлопчика дванадцятирічна Уда Андреа виплескує із себе за допомогою агресії. І найбільше, як водиться, дістається саме обранцю дівчинки. Загалом, поширене явище, коли дитина, стикаючись із незнайомими доти почуттями, реагує на них неадекватно. І розібратися у цьому може допомогти лише час… Або книжка. Хлопчик у книжці Ґрьондтведт постає вже зовсім іншим – розумником і взагалі нормальною дитиною. Він радо би дружив і проводив час з Удою (навіть не думаючи про якісь там кохання-зітхання), якби вона його не діставала.
Якщо вже мова зайшла про агресивну поведінку закоханих, то гріх не згадати одного симпатичного чорнявого героя – кота Сплета з книжки Роба Скоттона (переклад К. Міхаліциної, ВСЛ). Тим паче, що тут , нарешті, у основі хлопчачі переживання. Його палке кохання до Кицюні завдає масу клопотів і йому, й родині. Виражається воно в завмиранні, онімінні та бурчанні животика. Що ж до Кицюні, то вона поводиться, як Уда – смикає Сплета за хвоста, тицяє в живіт і в’яже у вузлик хвоста. Цікаво, що і Сплет чудово розуміє, що йому подобається Кицюня, і Кицюня – на відміну від тієї ж Уди – знає, що їй до душі Сплет (глибоко в душі). Врешті, кошенята «освідчуються» одне-одному, і у цьому їм допомагає святкування дня святого Валентина, коли однокласники обмінюються валентинками. До речі, тема такої користі від святкування «чужинського» дня саме для дітей, які переживають перше зацікавлення протилежною статтю, потребує серйознішого аналізу.
Цікавий зразок першої закоханості демонструє одинадцятирічна Вайолет із книжки Джаклін Вілсон «Опівночі» (Навчальна книга – Богдан). Предметом її симпатій став дорослий дядько, та ще й незнайомий – Каспер Дрім, художник-ілюстратор, який колись відповів на захопленого листа маленької фанатки. Відтоді Вайолет писала йому листи, які потім ховала в шафку, а згодом навіть почала вираховувати можливу різницю в віці – мало що… При цьому Вайолет лишалася надзвичайно замкнутою дитиною, яка не мала друзів і хлопчаків відверто зневажала.
Втім, у всіх згаданих книжках тема кохання є лише допоміжною (якщо не брати до уваги походеньки Сплета). А ось у щойно виданій ВСЛ книжці «Йорґен + Анна = любов» В. Йорт (переклад Н. Іваничук) тема кохання дівчинки-дитини виходить на перший план і стає головним стрижнем сюжету. Десятирічна Анна «закохується» в Йорґена Рюґе, свого новенького однокласника. Цікаво, що почуття зароджується в ній ще тоді, як вона вперше почула про новенького. Очевидно, потреба «мати хлопця» виникла під впливом компанії подружок – під кінець книжки кожна дівчинка з Анниної дівчачої тусівки вже має собі пару.
Стосунки між хлопцями та дівчатами, показані В. Йорт, напрочуд органічні й прості. Існує дівчача і хлоп’яча ватаги, які можуть об’єднуватися для спільних розваг, і розходитися – якщо інтереси не збігаються. І ось, з’являється нова гра – кохання. Виникає статусна потреба мати хлопця, що реалізовується так само просто, як і потреба посадити дівчинку на багажник велосипеда під час перегонів із перешкодами. Очевидно, тому, що це нормально. Аннина пасія до Йорґена зненацька і досить сильно захоплює дівчинку (інші «закохані пари» цим не вирізняються), провокуючи на необдумані і кумедні вчинки – написати несправжнього любовного листа, тоді написати справжнього, вкрасти штани у брата, проїхатися на Йорґеновому велосипеді… Не усвідомлюючи, що робити з новим почуттям, Анна наважується і на абсолютно божевільні речі, як то втеча з дому чи обтинання волосся суперниці.
Йорґен же постає на тлі Анни такою собі скелею – надійною і мудрою не по літах. Йому подобається Анна і він, на відміну від дівчинки, твердо знає, що йому від неї потрібно. Звичайно – він хоче з нею дружити. І зрештою… А втім – читайте самі.
Перекладач з англійської мови книжок Р. Кіплінґа, Дж. Вілсон, С. Кулідж та ін. Кандидат біологічних наук. Незалежний критик.