“Із заяви незрозуміло, що таке ліцензування і квотування книжкового імпорту, а також хто і яким способом їх буде реалізовувати. Якщо ліцензування означає, що кожна книжка перед тим, як її наклад має потрапити в Україну, повинна бути проаналізована в якійсь структурі, яка, сподіваюся, ще не створена, і отримати штамп “дозволено”, то я не уявляю, скільки персоналу, який нічого не виробляє і не створює доданої вартості, мав би там працювати”, – йдеться у коментарі Олександри Коваль, президента ГО “Форум видавців”.
“Така дозвільна процедура затримувала б ввезення книжок на місяці, якщо здійснювалася б ретельно. Але – наскільки я знаю наших людей, – працівники книжок не читали б, щонайбільше анотації, та приймали б рішення на їх підставі. Чи була б їх робота в такому випадку ефективною?
Ще більше незрозуміло, як бути з імпортом з інших країн. Залучати філологів зі знанням різних мов? На мою думку, ліцензування – це дорога в нікуди, недемократичний, дорогий і неефективний засіб”, – запитує вона.
“Оскільки значна кількість книгарень та гуртових книготорговельних компаній мають у своєму асортименті до 95% імпорту, то його різке обмеження може призвести до ліквідації цих структур. А це означає, що сотні людей залишаться без роботи. А й без того невелика книготорговельна мережа України, яка налічує не більше п’яти сотень стаціонарних книгарень, буде остаточно зруйнована.
Безперечно, держава має щось робити в ситуації, коли імпорт з Росії переважає українську пропозицію в 3-4 рази. Зараз пропорція українські/російські книжки на ринку становить орієнтовно 20:80 (без шкільних підручників). Ця пропорція має бути поступово змінена.
«Квотування» може бути запроваджене, але на рівні точки роздрібного продажу: хочеш торгувати російським, бо воно приносить прибуток? Тоді ти зобов’язаний взяти принаймні стільки ж українських книжок і допомагати українській державі створювати попит на українське, допомагати мешканцям України творити єдину політичну націю. Також можна ввести додатковий податок на імпортну продукцію.
Позбавити українські філії російських видавництв пільг, які вони, імовірно, мають, як зареєстровані в Україні. Кожна російська книжка має приносити 10-30% від її вартості в українську скарбницю. Отримані кошти – скеровувати на розвиток українського книговидання, популяризацію українських авторів, на підтримку читання.
Розвиток свого завжди є ефективнішим, ніж заборона чужого”.
член міжвідомчої комісії з питань розвитку книговидання
при віце-прем’єр-міністрі з гуманітарних питань
Улюблений сайт літературної критики
