Форум видавців цьогоріч вирішив позбавити російські видавництва участі в ярмарку, натомість надавши право торгувати російською книжкою (відповідно маркованою) представництвам цих видавництв в Україні. Тобто йдеться не більше й не менше, як про позицію, що її займає одна (ключова!) громадська організація в сфері культури щодо видавців країни, з якою в нас триває війна. Співорганізатором акції став «Економічний бойкотний рух», а сама ініціатива викликала бурхливий сплеск обговорень у ФБ (нерідко в стилі окремих користувачів ФБ, тобто не завжди коректний, але то інша наша культурна складова). На щастя, Форум – не державна організація, тому він може дозволити собі навіть те, що мало би отримати підтримку на державному рівні, й водночас, саме це знімає всю надвідповідальність і єдиноправильність, що її хочуть начепити на Форум особи, обурені бойкотом.
З іншого ж боку, кожен невдоволений спраглий читач російської книги має право висловитися, як і придбати бажану книжку в будь-якому книжковому російському мережевому магазині, яких є доволі на вулицях великих міст України. Кожен навіть має право бойкотувати сам Форум видавців. Бо ж треба бути послідовними.
Ще з іншого боку, наше суспільство часто справедливо болісно реагує на різні заборони й обмеження, мудро вважаючи, що доцільніше сприяти чомусь одному, а не забороняти інше. Можливо, Форум не може дозволити собі надати, скажімо, знижки на оренду стендів видавництвам зі Сходу України чи якось інакше хоч трішки фінансово посприяти вітчизняному видавцеві. Власне, він і не має цього робити. Але, погодьмося, сприяння не було би настільки красивим і резонансним, адже така допомога українському видавцеві виявилася б настільки ж незначною, як і буде завдана шкода російському через ініціативу Форуму. Тому позиція із обмеженням – не більш ніж громадянська позиція Форуму, тим паче, як зізналася пані Олександра Коваль у ФБ-пості, російські видавці й самі не поспішають до вересневого Львова.
І заявлена Форумом економічна причина бойкоту – не більш ніж «дипломатія». Істина мета, як на мене, – вкотре привернути увагу до проблеми, коли три чверті книжок, що продаються в Україні, – видані в Росії. І як нагадування про поточну ситуацію – пропозиція до тих, хто купуватиме російську книгу, водночас жертувати кошти на українську армію.
Тому насправді наслідків дій Форуму видавців не відчують ані російські видавці, ні їхні потенційні покупці. Хоча мали би, бо європейський приклад толерантності зазвичай значно менш толерантний, ніж прийнято вважати в нас.
І на останок: дехто з дискусантів критикував обмеження Форуму, вважаючи, що книгу не можна розглядати винятково як товар, адже книга – це більш ніж товар. Як на мене, така думка цілком справедлива, навіть більше: книга – особливо російська, – це нерідко ще й «ідеологічний товар». Тому жодна громадянська позиція не допоможе, якщо українському читачеві природніше налагоджувати свій культурний простір разом із/за посередництва/тощо російського, а не, скажімо, польського чи чеського середовища. Тому наважуся припустити, що рівень зашкалювання дискусій на тему українське-російське триватиме рівно доти, доки ми орієнтуватимемося на того, кого нас вчили вважати за старшого брата. Заперечте мені, будь ласка.
Улюблений сайт літературної критики
