Переглядаючи цьогорічний список переможців «Коронації слова», я впіймала себе на думці, що більшість імен бачу вперше. До цього, регулярно заходячи до книгарень, також фіксувала, що дедалі більше прізвищ на солодкавих палітурках я раніше не зустрічала. Тобто доводиться визнати, що попри моє намагання ретельно відслідковувати літературний процес, один із його сегментів для мене – як читача – дещо випадає. І сегмент цей – український масліт. Власне, масовою літературою можна вважати багато книг, виданих і обговорених раніше, як ось повісті Марії Матіос чи романи Василя Шкляра, але я зараз не про них. А власне про безліч нових імен. Адже ще донедавна звучало багато нарікань, що, мовляв, наша література потребує свіжої крові, що в нас майже відсутні цілі жанри тощо, що все погано й іще гірше. Проте нині можна спостерігати дещо іншу картинку й починати міркувати, що з усім цим робити. Адже сучасні критики (а особливо дуже критичні й чесні критики) прочитаний текст міряють до вічності, наче в них із-за спини визирає несформований Його Величність Канон Української Літератури й підленько підказує на вушко можливі критерії оцінювання. Такі критики аж до нестерпності уважні й невимовно важливі в літературному процесі, але… Але чи готові вони коректно говорити про масову літературу, чи знають вони її закони? І чи знаємо ми критиків (окрім буквально кількох), здатних адекватно оцінювати саме цю літературу? Критиків, обізнаних із історією, теорією й сучасними світовими тенденціями масліту? Критиків, які добре усвідомлюють, що якісний масліт – це фундамент для «високої літератури», якщо раптом хтось уже визначив її висоту. Тим паче, що ми не зможемо довго не помічати, що полички книгарень заповнюються новими іменами.
Тому пригадуючи нещодавню «Коронацію слова», думається, що можна по-різному ставитися до запропонованого на церемонії нагородження переможців поєднання позліткової гламурності й шароварщини, можна посміюватися з обкладинок книг, що виходять опісля, можна ігнорувати тексти під цими палітурками, можна взагалі всіляко не помічати масліту, але фактом залишається те, що в сучасній українській літературі він стає дедалі помітнішим. І чимала заслуга в цьому конкурсу рукописів масової літератури, який у нас – єдиний. І вже такий, як є. І він виконує свою найважливішу функцію – відкриває нові імена й принаймні доносить їх до книгарень. Тому якщо ще зовсім недавно письменникам-початківцям, які геть не за адресою надсилали на редакційну пошту «ЛітАкценту» рукописи своїх романів, я з долею іронії пропонувала звертатися до «Коронації», то відтепер – зізнаюся – робитиму це з відчуттям власної відповідальності. І зі сподіванням на подальшу серйозну розмову про якість цих книг. Чомусь мені здається, що ближчим часом нам усім вона може стати дуже актуальною.
Народилася 1981 року в Івано-Франківську. Закінчила Національний університет імені Тараса Шевченка. Працювала у пресі й книжкових видавництвах. Від 2012 р. - головна редакторка сайту "ЛітАкцент"
