Термін “держзамовлення” в Україні часто асоціюється з поняттями “марні витрати” та “розкрадання грошей”. Невже програма “Українська книга” теж потрапить у цю сумну компанію?
21%
Нагадаю, що цей проект, серед іншого, спрямований на поповнення бібліотечних фондів України книжковою продукцією, за видання якої приватні та державні видавництва отримують компенсації з держбюджету. Цього року кошторис “Української книги” склав понад 16 мільйонів гривень. Як тільки на сайті Держкомтелерадіо оприлюднили перелік підтриманих видань, стався невеличкий скандал. Початок йому поклав, здається, запис у Фейсбуці організатора Національного книжкового “Форуму видавців у Львові” Олександри Коваль: “Коли це припиниться? Переглянула список книжок, які на 16 млн. грн. підтримає Держтелерадіо за програмою “Українська книга” і мені здалося, що я сплю і бачу уві сні кучмовський або янучарський бєспрєдел. Ми ж, наче, домовилися мінятися самі і міняти країну? І хто ж нам заважає? Чому гроші отримують видавництва, яких ніхто не знає? Навіщо видавати маловідомих чи малоцікавих письменників? Скажіть, на милість, за якими критеріями здійснюється відбір? Якщо ці книжки будуть роздані по бібліотеках, я просто вимагатиму моніторингу: скільки разів кожну з них читали в районних бібліотеках”.
Цікаві питання! Чому, наприклад, у видавництва “Фоліо” підтримано цілих 32 проекти, а інших авторитетних видавництв, які зарекомендували себе на книжковому ринку взагалі немає? “Особисто я вважаю, що програма “Українська книга” повинна бути розрахована і торкатися тих видавництв, які себе 1) нічим не заплямували, 2) роблять блискучий у поліграфічному розумінні контент, 3) роблять важливий соціальний, інтелектуальний і взагалі світоглядно-потужний контент”, – зауважує письменник Анатолій Дністровий. Далі він наводить список із видавництв, жодному з яких “Українська книга” на виділила ані копійки. Серед них Видавництво Старого Лева, Критика, Смолоскип, А-ба-ба-га-ла-ма-га, видавництво НауКМА “Академія”, Темпора, Laurus, Ніка-Центр. І справді, а чому там немає, наприклад, “Темпори”? “Ми ніколи не брали участь у цій програмі і дуже негативної думки про неї, – каже директор видавництва “Темпора” Юлія Олійник, – Програма діє непрозоро, незрозуміле її фінансування, відбір, незрозуміло, що відбувається з книгами, які там перемагають. З іншого боку, щоби потрапити туди – це неабиякий бюрократичний виклик”. Дуже дипломатичне формулювання директорки «Темпори» доповив директор і власник видавнитцва “Урбіно” Анатолія Івченка, який додав конкретики.
“У 2013 році ми подали на програму “Українська книга” декілька наших книжок, серед яких “Позолочена рибка” Барбари Космовської та “Голова Мінотавра” Марека Краєвського. Після цього у мене стався діалог у Фейсбуці із представником цієї програми, який запропонував мені заплатити 21% відкату, – сказав Анатолій Івченко. – Всі документи у мене збережені, і я можу назвати ім’я цієї людини на вимогу прокуратури”. Також Анатолій Івченко додав, що 21% відкату – це постійна практика, з нею погоджуються всі видавці, які беруть участь у програмі “Українська книга”, а для авторів, які друкуються на гроші держзамовлення це дуже вигідно, бо там великі тиражі, а значить – великі гонорари. “Такі солідні видавництва як КСД або А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА не беруть участі в держзамовленнях саме тому, що в них біла бухгалтерія, яка унеможливлює практику відкатів”, – сказав Анатолій Івченко. Власник і директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» Іван Малкович, за його словами, віддавна не бере участь у таких програмах, бо любить бути абсолютно незалежним. “Я чув про щось таке”, – сказав Іван Малкович, маючи на увазі припущення Анатолія Івченка. На питання “Чи пов’язане ваше небажання брати участь у програмі “Українська книга” із небезпекою фінансової участі у брудних схемах?” Іван Малкович відповів: “Очевидно, що були й ці мотиви”.
З іншого боку, директор видавництва “Смолоскип” Ростислав Семків не стикався з корупцією в “Українській книзі”. “Я не маю доказів корумпованості тієї програми. Одного разу ми виграли підтримку і це було чесно. Це був п’ятий том творів Чорновола”.
Найкращим способом з’ясувати, чи дійсно від видавців вимагають відкати був би детальний аналіз їхніх кошторисів: якщо вони завищені, то явно справа тут нечиста, і цілком можливо, що там є прихований “подарунок” для держчиновників. Наведу лише декілька проектів, які, на щастя, не були підтримані комісією. Ви знаєте “поета, лаур. премій ім. А.Малишка, Г. Косинки, засл. діяч мистец. України” Л.О. Закордонця? От і даремно! А між іншим ГО “Об’єднання “Всесвіт” просило за видання 3000 примірників його поетичної книжки “Спіши добро робити вчасно” аж 340 600 гривень! Ви впевнені, що за третю книгу поезій “Чорнобривці цвітуть” видатної поетеси Ольги Штепи тому ж таки ГО “Об’єднання “Всесвіт” треба заплатити 226 000 гривень? А хто такий В.А. Шульга, що за його збірку поезій з оригінальною назвою “Моя душа – співоче поле…” держава мала би віддати аж 200 000 гривень ТОВ “Видавництво “ГЕТЬМАН”? А от провідне, не побоюся цього слова, українське видавництво ДП “Ордена “Знак Пошани” ВДБВ “Донбас” таки отримає з бюджету аж 180 000 гривень за книжку “чл. літ. об’єднання “Забій” О.М. Міщенко “Пригоди неслухняного курчатка”. А 84 000 гривень для ВДБВ “Карпати” за унікальні за стилем написння вірші для найменших читачів “Ой болить у мене зуб” (автор Володимир Ладижець) ви готові заплатити?
Соціально значущий Табачник
Другим неприємним питанням щодо цієї програми є, звісно, добір книжок. “Мене дивує, коли до переліку соціально значущих книг потрапляють видання Табачника, Литвина! – обурюється Іван Малкович. – Спитайте бібліотекарів – ці книжки в бібліотеці ніхто ніколи навіть не відкриває, а на них же йдуть шалені кошти. А папір у них такий цупкий, що ними не можна навіть скористатися в якийсь інший спосіб”.
І тут саме час спитати самих бібліотекарів! Безпосередній відбір книжок здійснює Громадська Рада при Держкомтелерадіо, в яку входить 12 експертів. Серед них є, наприклад, президент Української бібліотечної асоціації Ірина Шевченко, письменник Іван Драч, академік Микола Жулинський. Із повним їх списком можна ознайомитись тут. Але, судячи зі слів самих бібліотекарів, роблять вони свою роботу поганенько. “Останніми роками бібліотеки не мають змоги впливати на формування списку книг для видання за програмою. Попередньо списки видань не виставляються для обговорення. Бібліотекам надсилається уже затверджений список для замовлення книг у їх фонди, – каже заступник директора публічної бібліотеки ім.Лесі Українки м.Києва Ольга Романюк, – Звичайно, у списку на видання є книги, що вже представлені у фондах бібліотек і гострої потреби у них немає. Наприклад, Земляк В. Вибране’, або “Метаморфози” Апулея”.
Список держзамовлення викликав справжнє обурення директора наукової Бібліотеки Національного університету «Києво-Могилянська академія» Тетяни Ярошенко. “Хто пролобіював і кому потрібні, де почитати рецензію літературознавців, наприклад, на твір пенсіонера “Іван-космонавт” (ТОВ БОРИВІТЕР???), що планується до витрат в 40 тисяч грн. наших податків? – пише вона. – А “Пригоди неслухняного курчатка” від ВДБВ “Донбас” на 180 тис. грн? І від того ж в-ва ще один шедевр “Чарівні скельця Магніффера, або надзвичайні пригоди кота Фредді, папуги Корті та ведмедика Дзеріса” майже на 184 тис. грн. І ще кілька від цього ж невтомного видавництва, га?
А ще краса така: “Хочу, хочу подарунків! (Книжечка про дівчинку Соломію, яка відкрила для себе важливу таємницю: робити подарунки цікавіше, ніж отримувати” (видавець – ТОВ “ЧАС МАЙСТРІВ”, за авторством (за “дивним збігом обставин”) Олега Симоненка, дир. ТОВ “ЧАС МАЙСТРІВ”) (166 370 грн.).
І не розумію, чому книгу передруків статей до 85-річчя Є.Сверстюка (149 500 грн., в-во КЛІО) мають сплатити нашими податками, і , перепрошую, але сумніваюсь, що зачитають у бібліотеках… І нащо нашим книгозбірням – при всій повазі до Кобзаря! – Tarasas Ševčenko. Kobzarius (литовською мовою (sic!) на майже 229 тис. грн., чи збираємось весь наклад подарувати в Литву? саме час на такі подарунки…. ). А “Кобзар” німецькою на 142 тис. грн.? Це для кого? Ну, а російською на 220 370 грн. – без коментарів…”
“Наша бібліотека отримувала офіційний лист та перелік видань за щорічною бюджетною програмою “Українська книга” єдиний раз у 2011 році (лист МОНУ №1.4/18-3298 від 18.10.2011 р.). Замовлену літературу не отримали. З приводу обговорення переліку видань до включення до друку, то до нас жодного разу не звертались”, – пише директор бібліотеки ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” Тетяна Куриленко.
“За якими критеріями відбирають книги, нам бібліотекарям невідомо. Нашої думки ніхто не враховує… Чому б не передати право вибору не чиновникам, а представникам бібліотек!
Сам механізм розповсюдження незрозумілий. Відбувається насильницький розподіл по бібліотеках. А чи потрібна вся ця література бібліотеці?.. Не враховується думка бібліотекарів!!!”, – обурюється завідувачка відділом комплектування і обробки літератури Тернопільської ОДБ Т. І. Шеховцова.
Тут представлені лише яскраво негативні і критичні відгуки, але заради справедливості треба зазначити, що були й позитивні. Тільки от їхній позитив полягав здебільшого у тому, що бібліотекарі раділи вже хоч якимось книжкам, навіть тим, які вони не замовляли.
Взагалі наявність у програмі непотрібних бібліотекам книжок обумовлюється нібито затвердженими вимогами до неї. “Ця програма знаходиться у дуже таких жорстких шорах”, – охарактеризував цю ситуацію голова експертної ради “Української книги” Олександр Афонін. Але перейдіть за наведеним вище за посиланням і прочитайте перелік вимог. Насправді він дуже приблизний і за бажанням (якого, очевидно, у експертів немає) можна було би більш відповідально і з користю витрачати державні гроші. Погодьтеся, декілька десятків видань, пов’язаних із творчістю Тараса Шевченка, або свіжий переклад “Мобі Діка” (останній виходив аж у 1984 році, і пан Афонін вважає, що з тих пір українська мова значно змінилася) чи черговий шедевр від лауреата Шевченківської премії В’ячеслава Медвідя – це вже занадто.
Програма банкрутств
Здається, найменшою вадою цього проекту є хронічне недофінансування. Виглядає це так: видавцю обіцяють заплатити за книжки, але оскільки грошей немає, то він нічого не отримує. “На засіданні колегії я назвав “Українську книгу” програмою банкрутств, – каже Олександр Афонін. – У минулому році держава відмовилася повернути видавцям 21,1 мільйони гривень”.
Я не експерт, тому дієвих порад, що ж саме робити з державними грошима на книговидання, дати не візьмуся, але з того, що мені довелося почути, випливає одне: склад еккспертної ради при Держкомтелерадіо треба негайно міняти, бо вони нам ще нарадять “неслухняних курчаток” на декілька мільйонів.
