– Це початок кінця наявної системи. Кінця не надто красивого та привабливого. Я не прихильник збройного вирішення ситуації, – коли ллється кров українських громадян, це завжди трагедія , – але разом з тим я не можу сказати, що засуджую це зіткнення і відходжу вбік. Люди, які взяли в руки “коктейль Молотова”, це люди доведені до відчаю й позбавленні права на відступ. Вони півтора місяця стояли на вулиці й намагалися мирно, законно відстояти свої погляди й привернути увагу влади до своїх вимог. Влада ж мало того, що не відреагувала на них, а й прийняла закони, які вивели цих людей з легітимного поля. Владi потрiбно думати про тих, хто з нею не згоден, а не лише про себе. Коли вона цього не робить, суспільство починає привертати до себе увагу більш радикальними способами.
– Я дивлюся в очі протестувальників і бачу в них те, чого не бачив ані під час акції “Україна без Кучми”, ані на Майдані в 2004 році. Це зовсім інші люди. Люди, які розуміють, що часи компромісів і поступок минули. Потрібно міняти не одні прізвища на інші, не елементи системи, а всю систему. Мені бачиться це єдино можливим варіантом. Якщо нині поставити замість одного прем’єр-міністра іншого, є велика ймовірність, що українці через рік знову вийдуть на вулиці. Країну потрібно перезапускати, вона не працює. Це стосується і влади, і опозиції, і державної машини в цілому. Починаючи з судiв, райвідділів міліції, прийомних кабінетів лікарень, і закінчуючи губернаторами, депутатами й міністрами.
Більше – тут.
Улюблений сайт літературної критики
