- Якщо письменник здатен завершити книжку без думки про її обкладинку, він є мудрою, гармонійною та цілком зрілою людиною. Але це також означає, що він втратив чистоту, яка й привела його в літературу.
- Ми можемо відтворити в пам’яті книги, які любимо найбільше, лише пригадуючи їхні обкладинки.
- Ми б усі хотіли бачити більше читачів, що купують книгу через її обкладинку, та більше критиків, які зневажають книги, написані з думкою про такого читача.
- Детальне зображення персонажів книги на обкладинці ображає не лише авторську уяву, але також і уяву читачів.
- Дизайнери, які вирішують, що «Червоне та чорне» заслуговує на червоно-чорну обкладинку, або коли оздоблюють книгу, названу, скажімо, «Синій кінь» чи «Замок», ілюстраціями синіх конів чи замків, то лишають нас не з думкою, ніби дотримуються тексту, а з враженням, що вони цей текст навіть не читали.
- Якщо багато років після прочитання книги ми кидаємо погляд на її обкладинку, то миттєво повертаємося до того давно забутого дня, коли ми усамітнилися в куточку із книгою та потрапили у світ, захований всередині.
- Успішні обкладинки – ніби таємні ходи, якими ми тікаємо зі звичного світу і потрапляємо у світ книги.
- Книгарні спокушають не своїми книгами, а розмаїттям їх обкладинок.
- Книжкові назви – наче людські імена: вони допомагають нам відрізнити книгу від мільйонів інших подібних. Але книжкові обкладинки – наче людські обличчя: або нагадують нам про щастя, що ми колись пережили, або обіцяють блаженний світ, який нам належить відкрити. Саме тому ми вдивляємося в обкладинки так само пристрасно, як в обличчя.
Джерело: Читомо
ЛітАкцент
Улюблений сайт літературної критики
