– Я сьогодні бачу, як одночасно втілюються в життя три мої найбільші прозові твори — і «Рівне/Ровно», і «Очамимря», і «Хвороба Лібенкрафта». Зараз люди з червоними плямками вийшли на Майдан і відбиваються від решти людей, які вважають себе нормальними. Мур — стіна з «Рівного/Ровного», посувається далі на схід, але вона ще є, вона ще розділяє Україну на Західноукраїнську Республіку (ЗУР) і Соціалістичну Республіку України (абревіатуру складіть самі). А Очамимря приходить знизу течією Дніпра (із південних і східних областей) і потроху з’їдає князя. Я не хочу називати себе пророком, нехай люди скажуть, і то я буду відбиватися з усіх сил. Але усе це збувається, хоча трішечки із поправкою на реальність. Ми дійсно стоїмо, і в нас дійсно мур, і ми знаємо, що за тим муром є наші, брати. І ми хочемо забрати їх. Я дуже хотів би, щоб це сталося, докладаю для цього всіх зусиль, але не певен, чи нам це вдасться остаточно.
— Чи пишуть, чи дзвонять до вас у зв’язку із останніми подіями ваші закордонні друзі?
— (Дістає мобільний телефон. — Авт.) Ось повідомлення з Польщі: «Wszystkie news w Polskie sa o Ukrainie. Trzymaj sie, brate» («Усі новини в Польщі про Україну. Тримайся, брате»). Тобто до мене приходить дуже багато смс, дзвінків, електронна пошта. Пишуть друзі з Америки, переважно діаспора. До речі, один американець, мій приятель, професійний бейсболіст стоїть тут разом з нами на Майдані. Завтра-післязавтра приїде мій товариш із Польщі — журналіст Едвін Бендик… Я щодня ставлю телефон на зарядку, бо за день стільки дзвінків, що він видзвонюється. Телефонують переважно ввечері й кожні 10—15 хвилин я мушу давати коментарі, розповідати, що тут і як.
— У який час можна зустріти Ірванця на Майдані?
— Від 22 листопада я тут щодня.
Більше читайте на сайті газети “День”.
Улюблений сайт літературної критики
