Little person on board

Доки країна переймається подіями Майдану, українські видавництва й автори дитячої прози вже почали створювати власну невеличку Європу. Саме Європу – з непомильною орієнтацією на людську особистість – зокрема й дитину – як найвищу цінність суспільства. «Little person on board» – звичний напис на англійських автівках із дітьми, які мені довелося бачити. А вже таке ставлення до дитини як до маленької особистості й диктує тональність розмови з нею, дає змогу зрозуміти її проблеми, заслужити довіру і таким чином допомогти у їх розв’язанні. Саме ці завдання ставить нині світова дитяча література, втілена багатьма сучасними дитячими письменниками в цілому світі, до когорти яких мають усі шанси долучитися й українські автори.

Провідні українські видавництва вже не один рік промацують ринок на здатність сприйняти сучасну світову дитячу і підліткову літературу. Звичайно, адже не кожен дорослий купить дитині книгу, де її однолітки нешанобливо ставляться до директора школи, лихословлять або цікавляться протилежною статтю. А як не купить – то й проект не окупиться, а то й завдасть збитків. І така проблема справді існує, багато батьків радше уявлятимуть власну дитину в рожево-окулярному світі, аніж наважаться почати зі своїми чадами серйозну розмову.

Київське видавництво «Грані-Т» «закинуло вудку» торік, видавши книжку норвезької молодої письменниці Елізабет Ґрьонтведт «Привіт, це я!» (пер. Н. Іваничук) про дорослішання загалом непоганої, але вередливої дівчинки. Книжка зібрала досить багато позитивних відгуків і стала подією в літературних колах. А вже цього року знаний дитячий письменник Іван Андрусяк потішив новинкою, хоча і зовсім у іншій віковій категорії. «Пінгвінік» – книжка, яку на перший погляд можна сприйняти за збірочку анекдотів про дитячий садочок у стилі Драгунського, насправді пояснює читачу (а головне – маленькому слухачеві) природу багатьох звичних дитячих проблем. Через призму сприйняття дитини – головної героїні Катрусі – автор показує і пояснює, як адаптуватися в дитячому садочку, звідки беруться непорозуміння серед однолітків, або чому деякі діти мають гірший одяг та іграшки, навіть чому тати іноді курять цигарки. Великий подарунковий формат сподобається батькам, а оригінальні повноколірні малюнки художниці Олени Шикури захоплять їхніх дітей.

Дещо на доросліший контингент розраховано новинку від тернопільського видавництва «Навчальна книга – Богдан» – книжку Ірини Бондаренко «Першокласники UA». Почавши видання дитячої проблемної прози з книг англійської сучасної письменниці Джаклін Вілсон, це видавництво торік започаткувало серію «Казка не казка, а батькам підказка». Ця серія, за визнанням самих видавців, покликана допомогти батькам розібратися у складній психології дітей, а дітям – знайти правильні рішення у різних життєвих ситуаціях. На жаль, поки що до англійської письменниці українські автори серії не дорівнялися, хоча перші дві книги авторства Оксани Думанської безумовно свого читача знайшли. Що ж до новинки 2013 року – книги Ірини Бондаренко, то якраз вона і подібна на збірку анекдотів про першокласників, де кумедні вчинки і дрібні непорозуміння становлять усю інтригу. А що потішить у новому виданні – то це фірмові чорно-білі ілюстрації Ганни Осадко, які перекочували із серії книг Джаклін Вілсон у інші видання, а торік навіть допомогли іншій книзі («Вісім днів з життя бурундука» І. Андрусяка) здобути престижну міжнародну відзнаку «Білі ворони».

Як бачите, в обох випадках перекладна література є таким собі паровозом, який тягне за собою книжки вітчизняних письменників. І проявляється це не лише в брендуванні, як ось у випадку з ілюстраціями, але й у підготовці ґрунту для тубільних авторів. Вінницьке видавництво «Теза» сколихнуло ринок дитячої літератури своєю прекрасною серією «13+». Завдяки їй українські діти прочитали вже три книги норвежця Клауса Гаґерупа, найновіша з яких – «Маркус і велика футбольна любов» (пер. Галини Кирпи), «Список бажань» Йоуна Кофлера (пер. Наталії Брискіної), «Обзивають мене мурахоїдом» світового гуру підліткової прози Крістіне Нестлінґер (пер. Олександра Мокровольського). Книжки української письменниці Марини Павленко виходили паралельно з цими перекладами, але ризикую припустити, що не в останню чергу завдяки їм серія Павленко «Русалонька з 7-В» стала саме такою. «Краєзнавчий детектив», як часом її називають, набув рис, властивих типовій підлітковій прозі, описуючи переживання дівчинки-підлітка, перше кохання, внутрішні конфлікти й невміння розібратися в собі самому й своїх почуваннях. Звичайно, на першому плані все ще чарівницька шафа, що дає дівчинці змогу мандрувати в часі й викорінювати давно минулі несправедливості, але це вже початок. Про успіх цієї серії красномовно свідчить запланований на кінець року вихід п’ятої повісті серії «Русалонька із 7-В плюс дуже морська історія». Оформлена в дусі модних підліткових тенденцій, серія вже зазіхнула на звання «українського Гаррі Поттера». Чи погоджуватися з таким твердженням – хай вирішують діти. Я би поки що був обережніший із такими судженнями.

А ось хто серйозно взявся за просування дитячої проблемної української прози, то це львівське «Видавництво Старого Лева». 2013 рік ознаменувало започаткування «левами» нової серії «Майже дорослі». Її значення важко переоцінити, адже йдеться про створення книжок про реальних дітей та підлітків, які живуть у актуальному для сучасного українського читача середовищі, стикаються з тими ж, що й вони, проблемами. А те, що за справу взялися такі відчайдухи, як «ВСЛ», не дозволяє навіть сумніватися в успіху цієї сміливої виправи в похід за читачем. Вже перша книжка стала подією – «Не такий» Сергія Гридіна. Від автора книжок про «Федька — прибульця з інтернету» мало хто сподівався такого кардинального повороту, але автор поставив собі за мету створити підліткову повість, і створив її. Іноді це намагання надто помітне, авторські хитромудрі ходи виявляються шитими білими нитками, але поза тим Сергій Гридін із завданням вправся. Повненький підліток стикається з цілим спектром знайомих його одноліткам проблем, він проходить і через сварки і розлучення батьків, і через нерозуміння однолітків, стикається з насиллям у школі, алкоголем та наркотиками. Перемігши самого себе, він заслужив-таки на повагу однолітків, але так і лишився «не таким» – тобто добрим і чуйним, хоча й «крутим пацаном». Таке ж «круте» підліткове оформлення від Наталії Гайди неодмінно заохотить перебірливого підлітка, який боїться вже здаватися дитиною, взяти книжку до рук. А чого іще треба? Хіба що засмучує різношерстість оформлення книг серії, але це вже для фанатів, які люблять зіставляти книги на полиці корінець до корінця.

До кінця року «ВСЛ» обіцяє нову книжку – «Інший дім» Оксани Лущевської. Цю авторку найкраще знають завдяки її дилогії «Друзі за листуванням» та «Друзі назавжди» про зародження почуттів між українською дівчинкою і хлопчиком зі США. Цього разу молода авторка готується дебютувати справді «проблемною» книгою, де розповість і про складнощі трудової міграції, і про неповні родини, і ще багато про що цікаве, побачене очима дівчинки-підлітка. Залишається чекати на останню новинку серії 2013 року. А попередня новинка вже з’явилася – це книга Оксани Сайко «Кав’ярня на розі». Чотири криги в серії за півроку! Дай, Боже, не збавляти темпу. До речі, четверта книга – це знаменитий «Таємний щоденник Адріана Моула» Сью Таунсенд, праматері сучасного англійського підліткового чтива. Книжка про Адріана (пер. Анатолій Саган) – це той приклад, на який рівняються закордонні письменники, і до якого варто прагнути й нашим автора. Сподіваюся, саме вона задасть тон усій серії.

Чомусь досі не сказала свого вагомого слова в ніші проблемної дитячої літератури славетна «А-ба-ба-га-ла-ма-га» Івана Малковича. Від видавництва, яке свого часу не побоялося відкрити українцям Гаррі Поттера, хочеться чекати чогось не менш відчайдушного і комерційно успішного. Проте Малкович поки не поспішає тішити читачів такого штибу новинками, зосередившись на виданні своїх фірмових казкових повістей. Навіть новинка від Андрія Кокотюхи «Таємниця підводного човна» – третя частина детективної серії про підлітків, яку з натяжкою можна було б віднести до цієї категорії (зрештою, у ній сучасні діти налагоджують стосунки, вчаться працювати в команді) у виконанні «А-ба-би» набула виразних казкових рис. Не в останню чергу тон серії задали і малюнки Анатолія Василенка, який хоч і геніальний художник, та все ж обріс деякими стереотипами.

Низка видавництв успішно працює з підлітковими повістями зарубіжних авторів, однак не поспішає залучати книги авторів вітчизняних. Насамперед, це львівське «Урбіно», яке потішило «Кавою з кардамоном» від сучасної польської письменниці Йоанни Яґелло, а на кінець року готує і продовження – «Шоколад з чилі» (пер. Божена Антоняк). Оформлювачка книг – та сама Наталія Гайда – постаралася, щоб палітурки впізнавалися з першого разу.

Заслуговує на увагу і «Країна Мрій», яка взялася за книжки американки Лізі Гаррісон з серії «Школа Монстрів» (пер. Наталія Тисовська). У цих повістинах під машкарою кумедних і незвичайних монстрів ховаються звичайні підлітки зі звичайними підлітковими проблемами та головною ідеєю – попри все слід лишатися самим собою і ніколи не соромитися того, ким ти є. Найновіша книга 2013 року – «Про вовка промовка». Оригінальне американське оформлення з модними фенечками просто мусить спрацювати і в нас! А чи візьмуться згодом ці видавництва за видання українських авторів — покаже час і прибутковий баланс.

Отже, книги українських авторів, написані не просто про дітей, а для дітей – ось головні новинки 2013 року. І хоча їх таких поки що мало, все ж вони з’явилися, до того ж – з’явилися одразу цілими серіями, що дає надію на появу нових і нових книжок про юних особистостей, їхні великі проблеми і ще більші перемоги.