Іван АНДРУСЯК: «Мене завжди надихає добра поезія, а тепер, здається, найдоречніше буде пригадати (а багатьом, очевидно, й по-справжньому відкрити для себе) класику ХІХ-го сторіччя – Тараса Шевченка, Івана Франка… Не конче якісь хрестоматійні тексти, ба навіть краще не хрестоматійні, а просто відкрити «Кобзар» чи «З вершин і низин», і за що око вхопиться – те й на душу ляже… А хто поезію сприймати категорично не здатен (бо є й такі люди, небагато, але є), тому в цей час я рекомендував би класну пригодницьку історичну прозу, скажімо, «Джур» Володимира Рутківського чи «Козацький оберіг» Дмитра Білого.
Андрій БОНДАР: «Гадаю, в ці дні для українців ідеальними текстами є «Листи до Луцілія» Сенеки та «Кобзар» Шевченка. Сенека для того, щоб озброїтись найвищою мудрістю. Там є більшість відповідей на всі питання, які хвилюють людей на Майдані й поза ним. «Кобзар» – для того, щоб залишатись у зв’язку, сказати б, зі своїм найпотужнішим еґреґором. Людям потрібні мудрість і дух».
Михайло БРИНИХ: «Не думаю, що читання може для когось у ці дні бути помічним – радше користь може бути від нечитання: насамперед, від нечитання всілякої інформаційної каламуті, бо це тільки забирає час і нерви, але не дає можливості нічого збагнути. Для книжок ще буде час, але не зараз. На щастя, «сила духу» та протестні настрої від цього не залежать. Та й нема такої літератури, яка могла би ефективно перетворювати мудаків на самураїв».
Анатолій ДНІСТРОВИЙ: «У ці нелегкі буремні дні, як на мене, варто читати такі важливі книги: «Здоровий глузд» Томаса Пейна, «Громадянську непокору» Генрі Девіда Торо, «Партизанський маркетинг» Джея Конрада Левінсона, «Мистецтво морального протесту» Джеймса Джаспера, «Теорію партизана» дуже конфронтаційного, але «пізнього», правого філософа Карла Шмітта, «До біса систему» лівого активіста Еббі Гофмана, «Бунтівну людину» Альбера Камю, «Суспільство спектакля» Гі Дебора, «Тюремні зошити» Антоніо Грамші.
Андрій КОКОТЮХА: «Насамперед варто просто читати. Бо неграмотні люди не здатні зробити жодного вибору та прийняти будь-яке рішення. А ось для підняття бойового духу – жодної рефлексуючої літератури! Жодних текстів, котрі проповідують самозаглиблення, довбання глибоко в носі з метою доколупатися до мозку тощо.
Ірена КАРПА: «Від диктатури до демократії» Джина Шарпа. Чудова книга про дієвість і способи мирного опору».
Світлана ПОВАЛЯЄВА: «Мазепу» Богдана Лепкого, «Собаче серце» і «Білу гвардію» Булгакова, «SNUFF» Віктора Пєлєвіна. А взагалі-то, тим, хто мало читав, зараз уже пізно – тільки «накачаний» інтелект впорується з такими ситуаціями. Щоб зберігати спокій і не вестися на «дезу» (дезінформацію), простого інстинкту самозбереження або доброго серця не достатньо».
Джерело: Слово Волині
Улюблений сайт літературної критики
