Ілюзія життя

За останні майже три тижні, зважаючи на події, що відбуваються в Україні, вже іноді здається, що поза ними нічого немає, що життя зупинилося на тих кількох ганебних точках неповернення, що вивели сотні тисяч людей на майдан Незалежності в Києві та десятки майданів в інших містах. Увага більшості думаючих людей прикута до пошуку новин в інтернеті та до ходіння на мітинги, більшість розмов звелися до кількох тем. Тому коли іноді натрапляєш на щось поза цим, здається, що реальне, нормальне, справжнє життя – це якась ілюзія, вигадка, кадри з кіно. Проте саме вона, ця ілюзія, є нашим найбільшим прагненням і кінцевою метою: прагнення нормального чесного життя, в якому письменники писатимуть добрі книги, читачі їх читатимуть, а критики намагатимуться бути посередниками між першими й другими.

Увесь попередній тиждень «ЛітАкцент» пропонував своїм читачам тільки літературні новини, що так чи інак пов’язані з подіями майдану. Ми на якийсь час відмовилися від виставлення на сайті літературно-критичних статей, вважаючи, що  не маємо права говорити про книги в такий складний для всіх час. Власне, ми й надалі відслідковуватимемо літературно-майданівські новини, саме їх нині вважаючи пріоритетними. Проте також дуже хочемо не забувати про те життя, що було до подій майдану й буде після – якщо, звісно, відстоїмо.  Бо якщо не відстоїмо, то дуже багато справді важливих речей надовго втратять сенс – і ми всі це розуміємо. Тому в перервах між мітингами, нічними й денними чергуваннями, розмовами про політичну й економічну ситуацію, ми  повертаємося до розмов і про літературу. Бо поза нагальними справами варто не забувати робити те, що кожен із нас покликаний робити, що вміє й знає. Тому нині на «ЛітАкценті» спробуємо поєднувати: важливе з надважливим.

Водночас я дуже дякую всім – письменникам, критикам, читачам – які, як це завжди в Україні з гуманітаріями, – не залишаються осторонь майже революційних подій. Нехай нам вистачить сили, мудрості й терпіння, бо правда – за нами.