“І ось як далі жити? Адже річ не в політичних симпатіях. І навіть не в геополітичних. Не в партійній підтримці й не в ідеологічних протиріччях. Річ у тім, що частина наших співгромадян у принципі не розуміє, чого вимагають інші. Побиття студентів? Все гаразд, так і має бути з незадоволеними. Кров? Нормально, самі винні. Покарати правоохоронців? За що? Відставка уряду? Інші будуть не кращі. Брехня? Інакше не буває. Продажність? Ми звикли.
Звісно, ця частина суспільства ніколи й нізащо не повірить, що інша частина відстоює свої погляди безкоштовно та без примусу. Просто не повірить. Їм і не потрібно вірити. Оскільки їх, за великим рахунком, усе влаштовує. Влаштовує етика цієї влади. Влаштовує її естетика. Влаштовує система як така.
І жодних точок перетину в цій дискусії просто не існує. Єдине що – канібали своїх опонентів у межах конструктивного діалогу можуть просто зжерти. А ось що робити опонентам із канібалами – не зовсім зрозуміло”.
Більше читайте тут.
Улюблений сайт літературної критики
