Маріанна Кіяновська вважає, що зараз відбувається щось значно більше, ніж історія, хоча ми й не розуміємо цього. Про це вона пише на сторінці у Facebook:
“По-перше, нас уже не зіллють. Зараз в принципі не йдеться про політиків, про політику, про дати і строки. Йдеться про нас. Про гідність, про найважливіше. І все це нарешті відбувається у масштабі цілої країни. Те, що ми побачили цими днями, в чому ми самі взяли участь, залишиться з нами назавжди, і діти, які народяться в цій країні, всотають це з молоком матері.
По-друге, найважливіше може довго залишатися невидимим. Як Бог. Головне – чекати і не втрачати надії. Нарешті з нами Європа. Нарешті подолано (значною мірою подолано) багато наших внутрішніх розколів. Нарешті наші Схід і Захід разом. Опозиція має проти кого боротися, але не має спільної мети (на перший погляд – не має). Насправді – має, просто політики, надто перейняті політикою, іноді перестають розуміти звичайне життя, найпростішу реальність. Нічого, скоро вони отямляться і почнуть боротися як люди, яким просто нікуди відступати. Бо у них позаду – президентська розстрільна команда, якої вони чомусь усе ще не розгледіли. Хоч, може, – бачать, одначе не тямлять.
По-третє – нам треба менше слухати вухами. А більше – серцем. Бо серце мудріше. Хай голова боїться, очі плачуть, а руки – роблять. Не можна зупинятися. Довіряймо голосу всередині кожного з нас – той голос привів на євромайдани по всій Україні майже півтора мільйона людей (я не полінилася, порахувала: 50 000 – у Львові, 40 000 – в Івано-Франківську, 2 000 – у Сімферополі і т. д. – загалом, без Києва, складається величезна цифра – майже 700 000).
Думаю, ми самі ще не зрозуміли, що з нами сталося. Нічого: жінка, у мить, коли вона вагітніє, теж іще нічого про це не знає. Але я усім серцем відчуваю, що зараз діється дещо більше, ніж історія. У ці дні змінюється геополітика. Україна нарешті стає державою – не такою, яку лише терплять, а такою, з якою рахуються.
І знову – по-перше: нас уже не зіллють…”
Улюблений сайт літературної критики
