Робота редактора, щоб ви знали, зазвичай дуже нецікава…
Ну, тобто іноді вона буває цікавою – якщо несподівано пропонують хорошу рецензію, чи огляд, чи інтерв’ю, чи просто міркування довкола. А якщо ще й автор – новачок, то на редактора чекає справжня насолода першовідкривача. Але таке свято трапляється рідко, як тірамісу: є в меню кожної забігайлівки, проте зазвичай у ньому замість савоярді – бісквіти, а замість маскарпоне – плавлений сирок. Ну, самі розумієте, знаєте й бачите.
Зовсім інша пісня – коло критиків, які становлять, так би мовити, кістяк видання: у них зазвичай добре й/бо треноване перо, справедливо суб’єктивнй погляд і логічна аргументація. Без такого кола будь-яке видання просто немислиме, вони – честь і слава, кава й пиво. Вони не бояться мислити інакше, ніж редактор, тому кава-пиво приправлені жвавою розмовою. Хоча в підсумку все одно дістається редакторові. Але то інша балачка, тому не будемо.
Тим паче, що мої улюбленці – ті, хто критику й досі вважає синонімом піару. Клінічні дані: поділ критики на негативну/позитивну; свята віра в те, що правильне, тобто позитивне, прочитання передбачає захват і високий стиль відгуку, а негативне може бути спричинене виключно особистою неприязню; панічний страх не ввійти в канон, який саме доформовується іншими мухоморами-критиками; збудливе прагнення всесвітньої слави – від рідного райцентру до самої столиці. Головний аргумент: критик – це недописьменник, бо хай спробує написати так, як пише N., ага! Не зможе, точно не зможе. Далі за сценарієм починається тицяння дуль, взаємне розфрендження у соцмережах, примикання (гуртування) до тих, хто пройшов цей шлях раніше, та інші реалії вітчизняного літпроцесу.
Проте якщо із першими-другими все більш-менш зрозуміло, то саме треті (найулюбленіші) викликають у мене тривогу й занепокоєння, бо останнім часом втрачають каліфікацію. Тобто їхні слова і вчинки мишкою (клавіатурою) стають до нудоти передбачуваними: пропозиція піару – відмова – поза ображеної дитини.
Може, починають розуміти, що такими їх насправді ніхто не читатиме?
Народилася 1981 року в Івано-Франківську. Закінчила Національний університет імені Тараса Шевченка. Працювала у пресі й книжкових видавництвах. Від 2012 р. - головна редакторка сайту "ЛітАкцент"
