Правильні думки правильного українського редактора

Правильний український письменник – зазвичай особа із дуже тонким складом душі. Вона зачарована позавчорашніми новинами, які вважає власним одкровенням, бо поза-позавчорашні вже забула, а вчорашні прослухала, моніторячи власне прізвище в пошукових системах інтернету.  Не знаходячи нічого поза написаним нею самою, вона гукає іншу, неймовірно схожу на себе, щоб за кавою обмінятися компліментами й побідкатися на непрочитаність (або неправильне прочитання) правильними українськими критиками.

Правильний український критик – теж особа чутлива, тому власну думку про прочитану книжку правильного українського письменника вона схильна тримати при собі (або іноді потай ділитися нею в колі собі подібних), бо висловити її публічно може загрожувати налагодженню нетовариських стосунків із правильним українським письменником, а їх же буквально недавно познайомив на презентації правильний український видавець – під час спільної просвітницької поїздки в Папуасію, організованої на кошти правильного українського мецената.

Правильний український видавець – особа тонко аналітична, бо намагається мислити ринковими відносинами. По-перше,  вона добре усвідомила, що живий письменник усе ж кращий за мертвого, бо з другим хоч і менше клопоту, але перший надається до всеможливого застосування: і борщ для читачів може зварити, й автографів на стенді нароздавати, й інтерв’ю з собою може скомпонувати, і його фото з презентацій у фейсбуці поширюватимуть інші правильні українські письменники. По-друге, правильний український видавець урешті осягнув, що рушій торгівлі – піар, до того ж, краще навіть негативний піар, аніж питомо український. Тому він намагається налагодити контакт із правильним українським редактором літературного видання.

Правильний український  редактор – особа глибоко нещасна, бо в неї часто болить шия від постійного вертіння головою в намаганні з’ясувати, що правильний український критик N. може зараз думати про правильного українського письменника М. і чи встиг він уже зіпсувати ніжні стосунки із правильним українським видавцем К. після того, як той недоплатив йому за дещо халтурно відредагований текст правильного українського письменника С., найкращого друга N. До того ж, він, бідака, постійно стривожений думками, чи все добре й вічне, що його пропонує література, потрапляє до вух/очей  правильного українського читача.

Правильний український читач, їдучи в переповненому столичному метро, в час пік намагається читати захопливе нове доповнене видання про плетіння бісером або третій том рецептів консервування помідорів, а ввечері – неодмінно перегляне чергову серію турецької «Роксолани», бо ж звідки ще він може дізнатися, що улюбленою наложницею турецького султана була його, читача, землячка.

Боюся, що в цьому правильному світі ніколи не зустрінуться правильний український письменник і правильний український читач, від чого найбільше страждатиме правильний український видавець і довкола чого галасуватиме правильний український критик. Правильний український редактор дедалі частіше втікатиме на перекур.

Проте час минає, література собі перетравлюється, іноді підкидаючи якісь неправильні імена й тексти, й тоді дуже кортить вибратися із зачарованого кола правильності, проте рятівні пілюлі чомусь виявляються дуже неправильні на смак.