Предки відомого російського письменника Федора Достоєвського тривалий час жили на Волині. Один із них, Данило, в 1506 р. отримав у володіння село Достоєво на теренах Пінщини.
Однак вони мешкали не стільки в Достоєві, скільки на Волині, якщо точніше — на Ковельщині. У 1775 р. прадід Федора Достоєвського, Григорій Гомерович, перебрався до Янушполя, де став греко-католицьким (уніатським) священиком. Два його сини – Андрій і Лев – теж стали священиками.
Син Андрія – Михайло (батько письменника) – навчався в Подільській семінарії в Шаргороді, але звідти його, як одного з найкращих учнів, відправили вчитися в Медико-хірургічну академію в Москву, де він і осів.
Хтось із предків Достоєвського, можливо, його дід Андрій, писав духовні вірші. Про це свідчить відомий збірник «Богогласник», виданий 1790 р. в друкарні Почаєвського монастиря, який на той час лишався уніатським.
Вказане друковане видання є унікальною пам’яткою української культури, яка стала своєрідним підсумком понад двохсотлітньої традиції творення духовних пісень в Україні. Цей збірник містив 249 пісень, серед яких українських – 213, польських — 33, латинських — 3. Українські пісні були написані як староукраїнською мовою, так і мовою наближеною до розмовної.
Серед авторів фігурує прізвище Достоєвський (ім’я, на жаль, не вказано), ним підписана 4-а покаянна пісня. Загалом вона писана староукраїнською мовою, в якій давала про себе знати церковнослов’янська основа, але трапляється поєднання церковнослов’янських елементів із розмовними українськими формами. Текст закликає зрікатися земних благ, а натомість думати про божественне й шукати спасіння.
Можливо, предок Федора Достоєвського, був автором й інших духовних віршів «Богогласника», адже чимало творів не підписано. Але можемо констатувати, що в родині Достоєвських були сильні українські релігійні традиції, а предки письменника не цуралися літературної праці. Чи не звідси його інтерес до літератури, а також звернення до релігійної проблематики, яка особливо давала про себе знати в пізній період творчості Достоєвського?
Джерело: Історик Петро Кралюк, «Острозька академія»
Улюблений сайт літературної критики
