Розмови про непотрібність авторського права в Україні звучать настільки абстрактно, як і розмови про заборону на нашій території пінгвінів або цунамі. Про авторське право можна говорити тільки у контексті ринку. А що це таке: книжковий ринок? Це структурований, економічний організм товарно-грошових відносин, що керується принципом «попит-пропозиція», саморегулюється і має загальні правила, порушення яких карається.
А що таке базар? Це дрібні фермери, перекупки і фарцовщики, що приваблюють клієнта криком, торгують несвіжим товаром, підробками, обважують клієнта і живуть сьогоднішнім днем.
Що відрізняє ринок від базару? Чіткі правила, які борються з фарцою, кустарною продукцією і контрафактом. У випадку книжок це – авторське право, що не тільки вимагає гроші (як думає загал), але і контролює якість перекладу (продаючи права видавцям із репутацією, вимагаючи присилати тексти на авторизацію), тиражі, дизайн та багато іншого (залежно від умов контрактів).
Тепер поставлю риторичне питання: що більше нагадує українська книжкова індустрія, у якій нерідко трапляються історії про ґрантові видання десяти примірників, коли за умовами гранту тираж мав обчислюватися кількома тисячами. Замість перекладу з так званих рідкісних мов, окремі видавництва задовольняються тлумаченням російсько-, або польськомовних перекладів. Я вже мовчу про розміри гонорарів та крадіжки дизайну.
Історія з піратськими перекладами Джима Моррісона авторства Сашка Фразе-Фразенка не є унікальною.
Ходять плітки, які мені чомусь зовсім не здаються плітками, що через піратські переклади Мілана Кундери та Ґабріеля-Ґарсії Маркеса, ці автори взагалі відмовилися продавати права на переклад українською, а Мілорадові Павичеві у свій час агент не рекомендував їхати до нас з презентацією.
Як подивляться учасники ринку на перекупку, що прибігла з базару? Правильно, поглянуть і відвернуться. У такій ситуації бували усі, хто намагався домовитися із західними контрагентами, які, довідавшись про українську «прописку» видавництва, ввічливо не відповідали на жодні мейли.
З цим я погодитися категорично не можу. З таким самим успіхом можна відмовитися від захисту прав споживачів загалом. Уявімо, ви купляєте шинку прощуто, а в упаковці (на якій написано «Прощуто») сало здохлої собаки. Ви купляєте пиво «Гуґарден», а в пляшці вам попадаються чиїсь аналізи. Така ситуація цілком можливо за відсутності правових регуляцій. Яка різниця, чи ви купляєте їжу чи книжки. І те, і те – продукт. І те, й інше треба контролювати, якщо ви не хочете отруїтися, або зіпсувати собі вечір читання.
Андрій Дрозда нарікає на пожиттєві умови контрактів. Якщо ви автор і вам не подобаються кабальні умови контракту, вас ніхто не заставляє його підписувати. Знайдіть іншого видавця і передайте йому права на 5 років або на один. В умовах ринку це цілком можливо, в умовах безправного базару залишається тільки затиснути в кишені дулю і назвати усіх перекупників негідниками.
Окрім цього усього, у світовому книговиданні зараз відбувається цифрова революція. Дедалі популярнішим стає електронний селф-паблішінґ, який з кожним роком відчибушує серйозний шмат світового книжкового ринку. Авторське право зазнає відповідних змін.
Як і кожна правова система, авторське право не є досконалим, нерідко його пристосовують до своїх потреб найсильніші, але у його полі значно легше захистити свої права, ніж у сфері «авторського ліва», яке панує в Україні.
Принцим no business, just personal, яким нерідко користуються в українському книговиданні, – романтичний. Але Френсіс Дрейк помер у 1596 році, а пірати актуальні сьогодні тільки в Сомалі.
