Зріз перший, емоційний
У Музілевій «Людині без властивостей» знаходила щось про те, що «міста, як і людей, впізнають по їхній ході». Розмірений крок, дріботіння, постійне прискорення, човгання, «шпортання» об власну архітектуру… Так ходять різні міста й містечка, налшаштовуючись на ритм кроків своїх жителів. А Чернівці видались мені неймовірно повільними, з легкою, майже нечутною ходою. І з вишуканим літературним смаком. Фестиваль «MERIDIAN CZERNOWITZ» , який цього року відбувся вже вчетверте – це водночас і доказ такої літературности, і приваблива перспектива її не-забуття. Адже з кожним роком до цього міста-над-Прутом приліплюються душею все більше і більше письменників – українських і закордонних. Та й не тільки письменники…
Сьоме вересня. Нерозважливо пропустивши перший день-відкриття, який, як свідчать численні фотозвіти, видався плідним, виходимо із потяга Київ-Чернівці на засліплений сонцем перон. І вже тут, на цьому пероні виділяємо з натовпу гостей, ба навіть учасників фестивалю (як виявиться згодом, на ночі поезії). Гуртуючись по двоє-троє-четверо, рушаємо на оглядини міста, раз-по-раз потім стрічаючись поглядами на його вулицях і незмінно одне одного ідентифікуючи як спільників. Хто ж іще вештатиметься суботнім ранком із напівпорожніми наплічниками (книжки купувати!)? Спільнота втаємничених, загалом.
Зріз другий, видавничий
Якщо ж облишити в спокої лірико-романтичні замальовки і звернутися власне до фестивалю, то цьогорічний «Меридіан Черновіц» докреслив до портрету українського книжково-літературного процесу кілька нових штрихів. Узяти хоча б кількість свіжовидрукуваних видань. Лише в рамках фестивалю відбулися презентації новинок від Юрія Іздрика («Після прози»), Тараса Прохаська («Одної і тої самої»), Роберта Вальзера («Прогулянка»), Тадеуша Домбровського ( «Чорний квадрат»). Також на книжкових розкладках біля усіх локацій можна було придбати оригінальні й перекладні тексти письменника і поета Ігоря Померанцева, зокрема, його есеї, присвячені Чернівцям, поетичні збірки мало не всіх учасників. Фестивалю. Що ж, видавництво «Книги ХХІ» добряче підготувалося до літературної осені – і до Меридіану, і до Форуму видавців у Львові.
Зріз третій, синхронний (переклад)
У своїх інтерв’ю організатори фестивалю неодноразово наголошували на тому, що Меридіан – це насамперед діалог, інструмент вживлення Чернівців під літературну шкіру Європи. Цього року діалог на «Меридіані» відбувся, і це – аж ніяк не метафора. Важливою віхою фестивалю стали перекладацькі експерименти. Після презентації роману Роберта Вальзера «Прогулянка» у перекладі Юрія Андруховича відбулася чотиримовна дискусія на тему цікавощів і складнощів тлумачення цього автора різними слов’янськими мовами. Окрім Андруховича, також дискутували польська перекладачка Вальзера Малґожата Лукасєвич і білоруська тлумачка Вольга Гапєєва. Всі перекладачі, хоча й різними мовами, та мало не одноголосно визнали, що не перекладати Вальзера – несправедливо, однак, через особливості тексту, написаного передовсім «письменником для письменників», це під силу не кожному. А наостанок кожен учасник дискусії зачитав уривок із «Прогулянки» у власному перекладі. Юрій Андрухович почитав ще й німецькою, чи то пак, за його ж словами, «буковініш дойч».
Ще одну, тільки цього разу поетично-перекладацьку гру влаштували Андрій Любка і німецький поет Макс Чоллек. Протягом останніх літніх тижнів вони писали вірші і перекладали одне одного….не володіючи при цьому тією мовою, з якої перекладали. Користуючись, щоправда, технічними підрядниками і послугами тлумача. Результати такої співпраці поети винесли на загал під час меридіанівської Ночі поезії, що відбулася в Чернівецькому палаці культури. Андрій Любка – єдиний з учасників, який не намагався дотримуватися регламенту виступу й активно ремаркував свої поезії – зізнався, що найбільшою проблемою, з якою вони з Максом стикнулися при цьому, було аж ніяк не незнання мови, а те, що його доволі об’ємисті тексти німецький поет перекладав на власний лаконічно-уривчастий лад.
Не оминули увагою організатори фестивалю й Пауля Целана, адже «Меридіан Черновіц» – це його інтимне поняття, метафора втраченого дому. Меридіан чернівецький, за його словами, проходить по вулиці Саксаганського. Тут, у дворі будинку, де Целан провів свої чернівецькі дні, цього року читали його поезію, а також витримки з любовного листування з Інґеборґ Бахман. І читали власне перекладачі – Петро Рихло, що здавна має монополію на переклад текстів поета українською, і Марк Бєлорусєц, завдяки якому тексти Целана доступні російськомовному читачеві. До слова, у Чернівцях було також офіційно презентовано приміщення Целанівського літературного центру. Поки що замість книжок стіни прикрашають лише фотозображення, однак засновники обіцяють, що вже через рік діяльність центру буде повноцінною, і, до всього, постаттю Пауля Целана не обмежуватиметься.
Зріз четвертий, перформативний
Поезія, переклади – це все слова. Але «Меридіан» словами не обмежився. Протягом фестивалю відбулася низка музичних і театральних перформансів, поза сумнівом, пов’язаних із головними героями «Меридіану», а також покази відеопоезії. За мотивами текстів Зельми Меєрбаум-Айзінгер та Неллі Закс, які нещодавно видали українською мовою в Чернівцях, відбулося музично-театральне дійство “Herzekeime”. Також в рамках фестивалю показали театральний перформанс за текстами Юри Зойфера, австрійського драматурга українського походження (якого, до речі, зактуалізував в Україні Сергій Жадан).
Під егідою Юрія Андруховича пройшло аж два мультимедійні заходи. Це насамперед виступ поета разом із зовсім свіжим авангардним музичним дуетом «Werewolf Sutra», а також театральний перформанс за мотивами Андруховичевого оповідання «Альберт, або Найвища форма страти». До слова, письменник уже вкотре тішить очі й вуха, відшукуючи яскравих музикантів, як-от цьогорічні Вервольфи, для створення щораз різного акомпанементу для своїх текстів. Клавішно-ударний проект Вери Капелер і Петера Конрадіна Цутмора не залишив байдужими тих, хто прийшов до Чернівецької філармонії наприкінці другого дня фестивалю. Андрухович приблизно визначив дату презентації альбому, і ось у чому інтрига. Записів дуету поки немає в мережі, а от альбом купити можна буде вже в жовтні. І воно того варте, переконана.
Зріз п’ятий, діахронний
Організатори знову запропонували неординарну концепцію розміщення фестивальних локацій. Цьогорічна карта Меридіану навіть не змогла всі ті локації вмістити. Минулого року одним із місць для поетичних читань було обрано Калинівський ринок – аби не бути снобами й не розмежовувати інтелектуально-елітні й більш «цивільні» простори. Року 2013-го Сергій Жадан і Світлана Поваляєва звучали на житловому масиві, віддаленому від центру міста. Назва заходу говорить сама за себе: «Поезія спальних районів». Не менш привабливою є й спроба залучити до проведення заходів не лише «сучасні» Чернівці. Ті, кому вдалося відвідати всі заходи, тепер напевне знають, де в місті синагоги і де вони колись були. Гостям фесту також відомо, де жив Пауль Целан, а жив він на вулиці Саксаганського, 5 досить довго, аби подарувати одному з чернівецьких провулків та школі своє ім’я. Завдяки Меридіану ми знаємо, що теперішній Палац культури – це колишній Єврейський дім, що замість Столярних майстерень на вулиці Барбюса була синагога… Карта чесно дає своєму читачеві всі варіанти призначення тієї чи іншої локації відповідно до періоду й обставин, у яких вона відбувалася. Резюмуємо: відвідувач фестивалю опиняється у дво-, а то й тривимірному місті: Чернівці – Черновцы – Czernowitz.
Зріз шостий, дорожньо-посткриптумний
З Чернівців до Києва вигадали зовсім небагато поїздів. Сто вісімнадцятий залишає перон раніш, ніж відбудеться офіційне закриття фестивалю і ще один перформанс від Андруховича. Завтра проводжатимуть поетичний потяг до Львова, а далі – Берлін, Бремен… Знову читатимуть вірші під ритм залізниці. Дорога і вагони цього вересня для поезії – лейтмотивні. А в прокуреному наскрізь тамбурі до мене всміхається один із модераторів фестивалю – що ж, мовляв, треба повертатися до Києва.
