У мене давно з’явилася підозра, що нинішнім українським прозаїкам банально бракує проблематики. Роззирнімося вкрай скупо й схематично: Юрій Андрухович із «Дефілядою» й «Московіадою» і Сергій Жадан із «Депеш Мод» уже давно відрефлексували над своїми «юнацькими 90-ми»; Марія Матіос із «Солодкою Дарусею», Оксана Забужко із «Музеєм покинутих секретів» чи Юрій Винничук із «Тангом смерті» окреслили спроби переосмислення нашої історії; Наталка Сняданко («Чебрець з молоком») звернулася до родинних історій; Сашко Ушкалов («БЖД»), Любко Дереш («Поклоніння ящірці»), Катя Бабкіна («Лілу після тебе») і Галя Ткачук («Славка») описали «дитячі 90-ті». Що ще?
Ще — хвиля пластикової квазі-літератури на зразок Люко Дашвар із її телевізійними цінностями, надуманими сюжетами й картонними персонажами. Або намагання створити щось таке, чого в нашій літературі досі не було, – хоч би й технотрилер (Максим Кідрук «Бот»). Власне, наявність такого чтива теж є показовою.
Проте мені дедалі частіше здається, що сучасні українські письменники банально не мають про що писати, не мають поживи для письма, бо який письменницький інтерес може викликати тотально споживацьке суспільство довкола, без подій і яскравих картинок, а отже – й без враженнь. Який інтерес воно може мати в письменника, який пам’ятає яскравіші історичні реалії?
Проте кортить помріяти, що найцікавіше почнеться трішки пізніше, коли велику прозу почне писати покоління, яке не було ні комсомольцями, ні піонерами, ні навіть жовтенятами, яке про 1990-ті знає з розповідей батьків (точніше – бабусь і дідусів, бо батьки, в кращому разі, зайняті заробітчанством: неважливо, тут чи за кордоном), а про історію ХХ ст. – виключно з підручників. Тобто ті, кому нині близько двадцяти. Психологи вже охрестили їх «міленіумами». Вкрай небезпечно загадувати, якими можуть бути ці книги, але мені дуже спокусливо сподіватися, що дещо інші, аніж ті, які припадають нині пилом на поличках книгарень. Із темами, що логічно заперечують і героїчно-трагічний пафос, і подальший всезагальний стьоб із нього. Психологічні й інтелектуальні. Я вірю, що в них знайдеться багато тем для осмислення, навіть серед наших таких нецікавих побутових реалій. Звісно, кілька згаданих імен і проблем (і ще більше – не згаданих) також потребують продовження й нових (і ненових) поглядів. Але мені дуже цікаво почитати й дещо інше письмо. Я вірю, що чекати недовго.
Народилася 1981 року в Івано-Франківську. Закінчила Національний університет імені Тараса Шевченка. Працювала у пресі й книжкових видавництвах. Від 2012 р. - головна редакторка сайту "ЛітАкцент"
