Коли кажуть «радянський спадок», речі мають на увазі переважно неприємні і шкідливі – настільки неприємні і настільки шкідливі, наскільки ж і очевидні, що зараз навіть немає сенсу їх перелічувати. Тим ціннішими та цікавішими є позитивні елементи цього спадку – трапляються й такі, що іноді відсвічують золотом сонячних зайчиків вже у зовсім неочікуваних місцях…
Днями в Києві перебувала у справах Яшодхара Райчаудхурі, індійська поетка і письменниця, високопосадовець Рахункової палати Індії. Поза міжнародними справами, вона також мала виступ в музеї Шевченка.
Яшодхара Райчаудхурі походить із Західної Бенґалії, пише на бенґалі, перекладає сучасну англійську і французьку літературу на бенґалі. Безумовно, почути сучасну поезію на бенґалі – взагалі, почути бенґальську мову – було надзвичайно цікаво та пізнавально… Проте зараз не про те…
Серед інших, Яшодхарі Райчаудхурі поставили і цілком очікуване, традиційно-банальне запитання штибу «Що ви знаєте про Україну? Чи знали ви щось про неї, коли збиралися їхати сюди?» Тим цікавішою і неочікуваною була її відповідь, коли розквітнувши, вона пригадала не банальний набір «Tchernobyl-Klitchko-Orange revolution», а… згадала власне дитинство, а саме – ті казки, що їх вона читала у дитинстві і на яких виростала!
Справа в тому, що Радянський Союз дуже дружив з Індією і видавав дуже багато книжок у перекладах – серед них і казки народів СРСР, серед них і українські народні казки…
Із сюжетів цих казок Яшодхарі Райчаудхурі найбільше запам’яталася «Казка про рукавичку» – про те, як безліч звірів помістилися в одній «кишенці», як сказала Яшодхара Райчаудхурі, і, вже навіть коли місця зовсім не залишилося, звірі в рукавичці продовжували пускати інших. Яшодхара Райчаудхурі інтерпретувала це як те, що «в українців дуже велике серце» (перед тим, як відповідати на це запитання, Яшодхара Райчаудхурі вибачилась за можливий стереотипізм своєї відповіді, адже «про кожну країну побутують певні стереотипи»).
Мрідула Ґош, голова правління Східноєвропейського інституту розвитку, яка модерувала вечір Яшодхари Райчаудхурі, пригадала інший випадок: як в дитинстві її молодший брат (зараз поважний суддя) прибіг до неї з запитанням «Ти знаєш, хто така Баба Яга?» і, дізнавшись, що вона не знає, почав захоплено і довго їй про неї розповідати… Так, що Мрідула Ґош і зараз про це пам’ятає.
Зважаючи на те, що Мрідула Ґош і Яшодхара Райчаудхурі виростали разом: жили в сусідніх будинках, ходили в одні і ті самі дитсадок, школу і коледж, можна зробити висновок, що це була доволі поширена практика, принаймні для їхнього середовища… А це вже приємно – адже, погодьтеся, набагато приємніше, коли людина – та ще й знана людина! – із зовсім іншої культури (здавалося б, що спільного між Україною і Бенґалією? що ми взагалі знаємо про Бенґалію?) приїздить до тебе не зі стандартним набором стереотипів, що їх ретранслюють різноманітні ЗМК, а з досвідом, чиї найголовніші – дитячі – елементи несподівано виявляються співзвучними з твоїми власними.
