Вже понад сто років, від появи модернізму та особливо авангарду, європейське мистецтво докорінно змінилося. Воно позбавилося багатьох обов’язків – виховувати, навчати, звеличувати прекрасне й творити добро. Воно втратило свій статус винятковості, книга перестала бути священним об’єктом, а поет – генієм у вежі зі слонової кістки. Однак залишилися читачі, які з неохотою сприймають оце нове мистецтво, бо в ньому набагато важче знайти опертя, точки відліку, координати для орієнтації у часі й просторі. Чорне і біле виявляються змішаними, а чи не єдиним критерієм слугуєш ти сам – твої смаки, знання, здатність дешифрувати або переконати себе у тому, що дешифрував код, пропонований автором.
«Неправильне» мистецтво особливо складно приходить в Україну. Пов’язано це, ймовірно, з величезним розривом – між українським авангардом 1920-х років і сьогоденням. Якщо більшість європейських спільнот звикало до неправильності мистецтва, його непідконтрольності релігії, моралі, традиції впродовж ста років, то українське суспільство такої можливості не мало. Закони соцреалізму не передбачали свободи фантазії, індивідуальної авторської позиції. Тому так важко тепер розуміти і приймати доволі простий факт: кожен має право творити так, як хоче. Ані митець, ані читач не мають один перед одним жодних зобов’язань. Як митець, я можу сказати/намалювати/проспівати будь-що. Як реципієнт я можу це сприймати чи ігнорувати, захоплюватися чи ненавидіти. Обмежень немає. Тому є різноманіття мистецьких артефактів і радість від того, що твоя творчість викликає реакцію, знаходить відгук, сприймається. Мистецтва багато. Для когось, може, забагато. Але для когось і замало. Тому розвиток і пошук тривають.
У цьому переконав і цьогорічний Книжковий Арсенал. За це велика подяка організаторам і учасникам. Акцій, презентацій, зустрічей і нових книг було багато. Кожен, хто хотів, міг зробити для себе хай маленьке, але відкриття у галузі, яка його найбільше цікавить. Для декого ним став Мартін Кубат, який приїхав на Арсенал на запрошення та за підтримки Чеського центру в Києві.
Мартін Кубат – чеський графік та ілюстратор. Він відомий насамперед своїми домальовками для дітей «Навіть ручка вмилась потом!» у двох частинах, а також унікальними виданнями для дорослих «Вже вечір, випускайте чорта» і «Чистка». Ці книжки були визнані найкрасивішими книжками 2008 року в Чехії. Крім того, Мартін оформлює афіші, а також є художнім редактором літературного часопису А2.
І дитячі, і дорослі книги Мартіна – незвичайні. Він пропонує дітям домалювати картинки – про йога, про зайчика, про страхітливі прогулянки в горах і проблеми із пірсингом, про космос і заборонені передачі на ТБ. Теми картинок сміливі і цікаві, вони покликані довести, що діти такі самі розумні і дотепні, як і дорослі, і що фантазія не має меж.
І.З.: Розкажіть, будь ласка, як виникла ідея книжки-домальовки «Навіть ручка вмилась потом»?
М.К.: Ми з моєю колишньою подругою Дорою Дутковою, також ілюстраторкою, були в Італії. І там ми побачили книжку-домальовку, картинками з якої діти могли, домалювавши, татуювати різні частини тіла. Це був імпульс. Зробити книжку-домальовку, а не «рабську» розмальовку.
І.З: Як ви думаєте, чому ваші книжки стали такими популярними в Чехії?
М.К.: На мою думку, домальовки не такі вже й популярні. Правда, коли я згадую, що вони взагалі не мають ніякої реклами, то розумію – вони таки успішні.
Основні матеріали, з якими працює Мартін Кубат, – це аркуш паперу, ручка, туш. Його техніка специфічна: він малює, пише, закреслює, знову малює і пише. Його книги чимось нагадують комікси, чимось щоденники, чимось авторські чернетки. Це творчий хаос, якому читач сам може надати форму і сенс. Це мінімум виражальних засобів і слів, за якими – чи то порожнеча, чи то глибина. Навряд чи знайдеться щось, схоже на ці книги.
І.З.: Як вам приходять ідеї для нових ілюстрацій?
М.К.: Вони стукають, але іноді влітають просто без попередження.
І.З.: Чи маєте ви якісь взірці у світовій ілюстрації?
М.К.: Сказавши чесно, я аж так за цим не слідкую. Та мені подобаються авторські книги Блексболекс (французький ілюстратор та автор коміксів, найвідоміша книга «Ілюстратор людей» – І.З.). Шукаючи інші книжки-домальовки, я натрапив на японця Таро Ґомі (один із найвідоміших японських ілюстраторів дитячих книг – І.З.).
І.З.: Ваша книга «Вже вечір, випускайте чорта» стала найкрасивішою книгою в Чехії у 2008 році. Як ви думаєте, чому?
М.К.: Не маю уявлення, але мені приємно, що Чорт знайшов своїх прихильників, читачів.
Фантазія і гра з текстом та малюнками – те, що створює особливі книги цього автора. Вони вже перекладені англійською мовою. Тепер їх мають можливість оцінити й українські читачі.
І.З.: Як ви думаєте, чи будуть ваші книжки такими ж популярними в інших країнах, зокрема в Україні?
М.К.: Побачимо.
І.З.: Що ви знаєте про українські книжки та ілюстрації до них? Є щось, що вас тут цікавить?
М.К.: На жаль, я не знаю жодного українського ілюстратора чи ілюстраторки, але із задоволенням приділю цьому час.
Протягом Книжкового Арсеналу Мартін Кубат брав участь у «дорослій» розмові про сучасні тенденції в ілюстрації (модератор – Ілля Стронґовський) та у «дитячих» майстер-класах за своїми книжками. «Доросла» зустріч викликала більше питань, аніж відповідей. Саме тому, на мою думку, що українські читачі не готові сприймати «некрасиве», «непричесане» мистецтво. Діти ж були раді можливості виявити свою фантазію та із задоволенням малювали у підготованих спеціально для Арсеналу домальовках.
Забіяка Ірина (1986), кандидат філологічних наук, літературознавець, перекладач із чеської. Працює в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Основні наукові інтереси: сучасна чеська та українська літератури, компаративістика, переклад.
