На початку 2000-х словенський філософ і культуролог Славой Жижек написав есе «Ніякої статі, будь ласка, ми – пост-люди!». В преамбулі ми знаходимо посилання на роман французького письменника Мішеля Уельбека «Елементарні частинки». Найепатажніший філософ сучасності звернувся до найепатажнішого літератора сучасності. До того ж слово «епатаж» застосовується в сленговом значенні, перекладається воно з французької як підніжка. Обоє авторів ставлять підніжки – суспільству, культурі й людині, ніби закликаючи до позбавлення від сонного стану.
Мішель Уельбек (прізвище при народженні — Тома) народився на острові Реюньйон у 1958 р., його батько був гірськолижним інструктором, мати – лікарем-анестезіологом; фактичним вихованням займалася бабуся по лінії батька, її прізвище стало для Мішеля псевдонімом. Навчаючись у ліцеї, М. Уельбек відвідував факультативні уроки катехизису й християнські (католицькі) семінари. Здійснив паломництво до Шартрського собору. Регулярно ходив на недільні меси. Прийняв причастя, однак так і не охрестився. За словами М. Уельбека: «Щонеділі п’ять чи десять хвилин я вірив у Бога, потім виходив з церкви і, опинившись у штовханині паризьких вулиць, миттєво забував про нього». М. Уельбек отримав диплом Національного агрономічного інституту Париж-Гріньон (спеціальність екологія та захист навколишнього середовища) та Національної вищої школи імені Луї Люм’єра (кінематографічне відділення). До мислителів, котрі вплинули на формування світогляду поета, належать Б. Паскаль, Ш. Бодлер, Ф. Достоєвський, Ф. Ніцше, Ф. Кафка, А. Шопенгауер і деякі інші. У студентські роки М. Уельбек створив літературний журнал із символічною назвою «Карамазов». Останнім часом письменник проживає в Ірландії.
Підніжки М. Уельбека безумовно дратують, до того ж, дратують буквально всім, до чого він доклав зусиль, — і це не лише література. Він дратує своїм інтелектуалізмом (хоча таке слово щодо себе письменник не дуже шанує), популярністю, успіхом і багатством; він дратує своїми вільними, надто вільними висловлюваннями й нелюдимістю; своїм атеїзмом і поетичним даром, вишуканими романами та гострими есеїстичними випадами. А ще він почав дратувати естетичною сповідальністю. М. Уельбек має вражаючу схильністю дивувати: як тільки ти починаєш думати, що розгадав його, зрозумів усі його ходи, він пише новий роман і ти відчуваєш себе малюком без памперса. Не хочеться надто вихваляти М.Уельбека (та й самому письменникові це навряд чи сподобалося б, хоча він зізнавався, що страждає на манію величі), але що по-справжньому робить М. Уельбека не просто літератором, а інтелектуалом вищого рівня, то це його універсальність, споглядання буття під різними кутами зору.
Насамперед М. Уельбек – поет і свою «професійну» літературну діяльність він починав саме в такому амплуа. Поезія для М. Уельбека – певний простір, у якому «оживають слова», а не суха структура, що підкоряється схемам, ритмам та іншим умовностям. Його перу належать близько десятка поетичних збірок. Назву основні: «La Poursuite du bonheur» (1992 р., премія Трістана Тцари), «Le Sens du combat» (1996 р., премія «Флор»), «Renaissance» (1999 р.), «Configuration du dernier rivage» (2013 р.). Поезія М. Уельбека неймовірна (!), особливо якщо читати її не в перекладі, а рідною для поета французькою мовою або слухати в авторському виконанні. І самі назви збірок говорять багато про що. «La Poursuite du bonheur» (укр. «Гонитва за щастям») – не песимізм, але констатація якогось потрясіння. Ми перебуваємо в стані гонитви за щастям і майже ніколи його не досягаємо. Зате з превеликим задоволенням заспокоюємо себе, що, мовляв, воно в нас, безумовно, є. Тому йдеться про вічну гонитву за недосяжним. Начебто елементарна думка, в якій немає нічого вишуканого, однак ідеться про поезію 1990— 2000-х — час тотального споживання, коли сакральне зникло зі світу (а справжнє щастя, як і любов, — сакральне); людське життя повністю перетворилося на супермаркет, на один величезний стелаж, індустрію розваг, і М. Уельбек зважився на фіксування і роздуми над цими метаморфозами. Для нього поезія інтимна, вона завжди правдива, вона «інтуїтивно висловлює даний момент». Взагалі М. Уельбек дуже трепетно пише про поезію і творить поезію, так, як ніби побоюється спаплюжити її невдало підібраним словом або власною присутністю.
Після поезії — проза. Що спонукало Уельбека-поета звернутися до прози? Природно, що відповідь відома (або невідома) тільки самому автору. Маємо змогу припустити, що з однієї сторони – це нормальний творчий розвиток, перехід від жанру до жанру, з іншої – банальна причина: здобути фінансову незалежність. Саме проза зробила М. Уельбека матеріально заможною людиною і принесла йому заслужену всесвітню популярність. Його перу належать романи: «Extension du domaine de la lutte» (1994 р.), «Les Particules élémentaires» (1998 р., Дублінська премія, Премія «Novembre», Гран-Прі в галузі літератури), «Plateforme» (2001 р.), «La Possibilité d’une île» (2005 р., премія «Interallié»), «La Carte et le Territoire» (2010 р., Гонкурівська премія), і невеличка новела «Lanzarote» (2000 р.) тематика якої знайде свій розвиток у романах «Plateforme» ( укр. «Платформа») і «La Possibilité d’une île» (укр. «Можливість острова»).
Немає сенсу переповідати романи, досить відзначити, що в них маємо справу з важливими питаннями сучасної культури і людини в ній та завуальованими мікро-відповідями, що дають читачеві змогу напружити власні мізки й нарешті поглянути на навколишню дійсність без рожевих окулярів.
Усе ж неминуче виникає проблема: з якого роману варто починати читати М. Уельбека? Питання непросте, оскільки М. Уельбек досить складний автор, і щоб сповна оцінити його талант і отримати справжню насолоду, потрібен культурологічний бекграунд. Без нього просто не обійтися. Неофіт повинен із головою зануритися в колізії культури ХХ–ХХІ ст., змалювати для себе загальну канву думки М. Уельбека, і тільки тоді йому відкриється вся повнота романів французького письменника. Після цього окреслюються мінімум два шляхи. Перший – хронологічний, починаємо з «Extension du domaine de la lutte» (укр. «Розширення простору боротьби») і завершуємо «La Carte et le Territoire» (укр. «Карта і територія»), паралельно почитуючи його поезію й есеїстику. Вже в першому романі стають наявними магістральні теми творчості М. Уельбека (самотність, короткочасність щастя і любові, наука, секс як тимчасова панацея і як спосіб збереження в собі людяності), що стануть властивими і для наступних романів. На цьому тлі виділяється роман «Карта і територія» – естетична сповідальність якого зачаровує. Названі теми письменник розглядає під різними кутами зору: наука – «Елементарні частинки», індустрія туризму – «Платформа», фантастика/релігія – «Можливість острова». І все це один і той самий М. Уельбек. Незважаючи на те, що М. Уельбек вважає, що у нього «відсутній талант оповідача» і що він створює насамперед образи, його твори справді захопливі.
Другий шлях вимальовується виходячи із власного досвіду консультування на тему: «А що би таке прочитати?». Непідготовлений читач зазвичай просто в захваті від «Платформи», що зовсім не робить даний роман тривіальним, а говорить про майстерність його автора. Умовно «Платформу» можна поставити на друге місце після «Карта і територія». Її сюжет виявиться близьким багатьом читачам, адже всі люблять відпочивати і подорожувати. Я б назвав «Платформу» найімпресіоністичнішим романом (нині) М. Уельбека. Події, що розгортаються в романі, локалізовані Таїландом, це гарантована екзотика й небезпечний секс. Чого ще бажати? Але в ньому є місце для справжнього кохання й великої трагедії. А ще — приголомшливий вступ, пряме відсилання до «Стороннього» А. Камю, після якого мимоволі проступають сльози та напружена, щільна кінцівка – і сліз не стримати.
Роман «Карта і територія», як зазначалося вище, має явний естетико-сповідальний характер, що не дивно, оскільки жанр сповіді до душі М. Уельбеку, що підкріплюється його прихильністю до концепції присутності автора в тексті й саме в цьому творі автора видно неозброєним оком. Крім головного героя роману, художника й фотографа Джеда Мартена, в книзі виведений Мішель Уельбек як безпосередній персонаж. У романі постійно зіштовхуєшся з відсиланнями (і прямими, й імпліцитними) до інших творів, що посилює момент сповідальності, плюс до всього досить детально прописано побут і спосіб життя письменника, його хвилювання, переживання і це не художній хід чи вигадка. Справжнім рефреном до роману слугують слова М. Уельбека: «Стіни – єдине моє надбання в цьому житті». Ось вона територія на мапі сучасного французького письменника!
Ще одна грань універсального таланту М. Уельбека виявилася в формі есе. Йому належать такі збірки: «Rester vivant» (1991 р.), «Interventions» (1998 р.), «Interventions 2» (2009 р.). Першою великою есеїстичною працею М. Уельбека була «H. P. Lovecraft. Contre le monde, contre la vie» (1991 р.). Есе невіддільні від усієї творчості письменника, вони не доповнюють її, але є необхідними складовими елементами. Спрямованість нарисів різна: це праці, присвячені літературознавству («Jacques Prévert est un con», «L’absurdité créatrice», «Sortir du XXe siècle»), культурології та філософії («Le monde comme supermarché et comme dérision», «Préliminaires au positivisme», «Construire des rayonnages»), праці на соціальну та екзистенційну тематику («L’abaissement de l’age de la retraite», «J’ai un rêve», «А quoi servent les hommes?»).
Крім творчості, безпосередньо пов’язаної з літературою, важливе місце в житті М. Уельбека посідає кінематограф (йому присвячені деякі есе). Уельбек-поет, Уельбек-прозаїк, Уельбек-есеїст… Уельбек-режисер. Як режисер він зняв кілька короткометражок: «Cristal de souffrance» (1978 р.), «Déséquilibres» (1982 р.), «La Rivière» (2001) і екранізував власний роман «Можливість острова» (2008 р.). Дуже жаль, що кіно-талант М. Уельбека мало доступний вітчизняним поціновувачам кіно. І це ще не все – Уельбек-сценарист (переважно до екранізацій своїх творів) і декламатор віршів! Творча дискографія налічує три повноцінні альбоми: «Le Sens du combat» (1996 р.), «Présence humaine» (2000 р.), «Établissement d’un ciel d’alternance» (2007 р.), – у співпраці з популярними французькими композиторами і музикантами Жан-Жаком Біржі та Бертраном Бургана. Іноді замислюєшся, як це вдалося людині створити стільки і всього за трохи більш ніж двадцять років!
Багато хто скаже: «ну навіщо знаменитому письменникові ще щось окрім літератури, адже і так все добре». Але справа то не в тому, що «все добре» або «все погано», а в тому, що справжню творчість не зупинити і не загнати у вузькі жанрові рамки, не обмежити літературою, кінематографом, музикою, теоретичними дослідженнями. Або все, або нічого. Тільки цілісна творчість …і це дуже просто. І саме цим Мішель Уельбек дратує, саме такі його філігранні підніжки, народжені під стаканчик-другий сухого шаблі. «Співати, сміятися і любити!» – слова М. Уельбека з роману «Карта і територія», гіркі і якісь дуже відчайдушні …жити, навіть якщо це абсурдно.
