Про Жадана й Лузіну

Сергій Жадан укотре привернув до себе увагу. Нині він є одним із небагатьох топових письменників, який видає по книжці (або й по дві) щороку: то «Ворошиловград» (один із найкращих романів останнього часу, як на мене), то «Письменники про футбол» (у команді), то «Вогнепальні й ножові» (добра поезія, досі адекватно не поцінована), то «Палату № 7» (гламурним дуетом).

Жадана люблять і читають. Критика до нього зазвичай справедливо лагідна, а читачів на презентаціях удосталь. Та й видання на поличках книгарень довго не затримуються, і перевидань у різних упакуваннях вистачає — щоправда, однотипно оформлених у стилі несмаку від «Фоліо», але ОК, не присікуватимуся. Краще зізнаюся: я теж належу до шанувальниць Жадана, за творчістю якого слідкую ще від його ранніх поезій та першого роману «Депеш Мод». Досі письменник був також цікавий і в інших своїх експериментах: і в збірці про футбол, і в музичних спробах. Проте чи цікавий він мені в гламурному капелюшку «кієвской вєдьми»?

На книгу «Палата № 7» уже з’явилося кілька відгуків: доволі знущальний у журналі «Український тиждень», а також дві рецензії на сайті «ЛітАкцент»: від Тетяни Трофименко й Ольги Костюченко. Не оминула висловитися про дует Жадан-Лузіна й Оксана Забужко в інтерв’ю для сайту ТСН. «Палату № 7» уже встигли охрестити «двоспальним ліжком», «мезальянсом», «шлюбом бідних дворян із купецькими дочками» тощо.

Оксана Забужко книжку «Палата № 7» назвала «антикультурним жестом» і висловила своє нерозуміння того, чим керувався Жадан, погоджуючись на такий проект. «ЛітАкцент» поцікавився думкою письменника й отримав ось таку  відповідь: «Просто виникла така ідея — видати книгу під однією обкладинкою. Як на мене, це чудова нагода налагодити контакт із новими читачами, така собі спроба розширити читацькі аудиторії. Я на наших презентаціях чи не вперше за останні роки бачив людей, яких не знаю особисто». Сподіваюся, це не натяк на те, що моя мила мармизка митцеві вже набридла і тепер йому прагнеться споглядати на зустрічах гламурних дів із бантами і в рюшах зі стразами.

Також у коментарі «ЛітАкценту» Сергій Жадан сказав, що йому «не дуже подобається поділ письменників на українських та гламурних. Я думав, Лада теж українська». А я думала, що Лада Лузіна така ж українська, як і Дмітрій  Гордон.

Автор статті «Кохайтеся, чорнобриві…»  дуже влучно порівняв нинішню ситуацію з письменником Жаданом із ситуацією, що склалася кілька років тому в Кузьми з колись улюбленого «Скрябіна». Тому на Книжковому Арсеналі я довго стояла над «Палатою» й таки утрималася від покупки. Асоціація з «Пающімі трусамі» переважила.

На питання від «ЛітАкценту», чи не боїться Сергій Жадан, що формату співпраці, запропонованого в книзі «Палата № 7», більшість його читачів може не розуміти і не сприйняти, письменник відповів лаконічно: «Боюсь, що можуть просто не прочитати. А нерозуміння — це нормально, я до цього звик».

Проте мені дуже хочеться сказати: «Агов, Сергію, не звикайте, що Вас можуть не читати, а краще повертайтеся, бо не тільки я, а й багато інших читачів направду чекають і люблять Ваше письмо». І сумніваюся, що щось (хтось) змусить мене читати газету «Бульвар»…