Після зустрічі з читачами на Книжковому Арсеналі письменниця Оксана Забужко дала інтерв’ю для ТСН.ua. Обговорили чимало тем – і, звісно ж, літературу.
Зокрема, проблему з читанням в Україні письменниця коментує так: “У деяких європейських країнах та сам біда, що і у нас… У Польщі, скажімо, також “не читають”. Там ситуація за цифровими показниками навіть трошки гірша од нашої. За останніми дослідженнями, “регулярних читачів” серед польського населення – 39%. (“Регулярний читач” – це людина, яка читає на рік (не падайте!) не менше семи книжок.) Але там держава після таких досліджень б’є тривогу – починається розробка державних програм пропаганди книжки. У Німеччині, яка є читацьки однією з найблагополучніших, вони – просто звірячі! Бачили б ви, як у них дітей цілими школами возять на Ляйпцизький ярмарок, на Франкфуртський ярмарок… Це ціла система заходів, на багато років розрахована. Держава над цим працює. А у нас дисфункційна держава, яка на перспективу працювати в принципі нездатна. От були недавно парламентські слухання на тему книговидання, бачили, скільки було депутатів у залі? Мабуть, для багатьох депутатів це було щось із паралельного всесвіту…”
Щодо масової та немасової літератури Забужко зауважує: “Я не бачу проблеми в існуванні масової літератури – “трешняк” існує, існував й існувати буде, і, поки світа, в усіх країнах складатиме основну “товарну масу” книжкового ринку. Я бачу проблему в тому, що у нас, на відміну від культурних країн, “мухи з котлетами” ідуть впереміш – “масліт” і “просто літ” не розділені, так, як вони розділяються всюди в цивілізованому світі, дуже жорстко, по “окремих поличках”. Тому вважаю, наприклад, глибоко антикультурним жестом “Фоліо”, коли під однією обкладинкою ідуть Сергій Жадан і Лада Лузіна. Я ще можу зрозуміти, якими мотивами керувався видавець, але якими міркуваннями керувався Жадан, погоджуючись на таке, я, хоч убийте, не розумію. […] В нас поки що хаос, і видавати отакі “двоспальні ліжка” – значить, його примножувати”.
На питання, що їй ближче – е-книжка чи паперова, авторка відповіла: “Звичайно, що мені ближче папір. Але я не можу не користуватися рідером з технічних міркувань. Для подорожей це річ абсолютно незамінна. Раніше, коли я кудись їхала за кордон на місяць чи на два, я тягла з собою пів чемодана книжок і платила overweight до 200 євро. І я рада, що ці часи минули і можна багато чого загнати в рідер”.
Відтак торкнулися й проблеми з піратством. “У нас усі спроби організувати який-небудь легальний контент практично безнадійні. Але, завважте, я зовсім не потерпаю від того, що я була впродовж 4-5 місяців топ №1 на “Амазоні” серед східноєвропейських авторів, обійшовши Набокова, Орхана Памука та інших… Англомовне видання “Музею покинутих секретів” в електронній версії (kindle) продавалось і продається активніше, ніж у папері. І це зрозуміло, бо в папері – це здоровенна цеглина, а в електронній версії його носити з собою куди зручніше. І це “топове” англомовне видання є абсолютно захищене на світовому ринку, – тоді як українське видання скачують, заливають і вивішують як кому заманеться. А ви кажете, що у нас мало читають! З цим “Музеєм покинутих секретів” я десь рік по виході радісно потирала руки і думала: ну от, нарешті втекла від піратів! Думала, що з такою махиною у 800 сторінок з гаком вони вже обламаються. Але нічого подібного! Вже залили, вже вивісили, вже на якихось піратських торрентах вона доступна. Одним словом, ніщо не зупинить українського пірата… І це ж проблема взагалі правового поля, в якому функціонує книжка. Яке може бути правове поле, якщо у нас держава не має жодної книжкової політики?” – резюмує Оксана Стефанівна.
Повністю інтерв’ю з Оксаною Забужко читайте на сайті ТСН.ua
Улюблений сайт літературної критики
