Позавчора, 21 травня, у Дворику львівської Копальні кави відбувся мегаконцерт-презентація поетичної збірки «Ю» Іздрика за участю гурту DRUMТИАТР. Неймовірні тексти, психоделічні мелодії, пульсування ритмів злилися з харизмою поетів-музикантів в одне ціле і забезпечили неперевершений літературно-музичний вечір. І це при тому, що за кілька годин до початку концерту сталося непередбачуване: машина, в якій їхав Юрко Іздрик з Калуша до Львова, потрапила в жахливу ДТП. На диво, Юрко та Ростислав Шпук, який був за кермом авто, відбулися лише ґулями, порізами й синцями. Машина – розбита повністю, ремонту не підлягає. Переживши неабиякий стрес, Іздрик дійшов-таки на презентацію і видав зі сцени такий шквал емоцій, настроєвості й драйву, що, якби не рана на голові поета, то ніхто б і не подумав, що цього ж дня він побував в епіцентрі серйозної аварії.
Героєм цього поставарійного концерту був не лише сам Іздрик, а й збірка «Ю» («Видавництво Старого Лева»). Її інтимна й чуттєва поезія трансформувалася у музичні композиції, які мають усі шанси стати DRUMТИАТРівськими хітами. «Старих» хітів Іздрик&Семенчук&Гмиря на концерті також не бракувало. Почули меломани й пісні на поезію після«Ю»рівського періоду. «DRUMТИАТР – єдина група в світі, яка повністю відмовилась од репетицій, – розповідає Іздрик. – Кожен наш виступ – це унікальна шоу-програма, перформанс, який ніколи не повторюється. Звісно, це не стопроцентна імпровізація, маємо напрацьовану інструментальну базу, на якій базується кожен виступ. А ще певну програму, про яку домовляємося за 5 хв до початку виступу».
«До появи віршів, що увійшли до «Ю», поезію як таку не писав, – зізнається Іздрик. – Це доволі нестереотипний шлях письменницької еволюції. Бо зазвичай автори починають саме з віршів. Потім іде мала проза, тоді крупна, за ними – есеїстика чи колумністика. Випадків, щоб люди починали з прози, а на старість писали вірші, як-от зробив я, не знаю. Хіба Набокова, але цей приклад мене не надихає. Та не писати зараз вірші не можу. Це виглядає як шалено цікава гра. У мозку раптом починає пульсувати якась мелодія чи ритм, а далі висипаються пазли, з яких треба лише скласти картинку. Кожне слово – це пазл. Картина – вірш. Це дуже концентроване заняття – писати цю поезію. Ти не маєш думки, не маєш нічого, але маєш сконструювати з пазлів, які на тебе сипляться згори, картинку. Збрешеш і поставиш інакше слово – буде помітно. Публікація віршів в ЖЖ та у facebook задовольняла мої авторські амбіції. Паперове видання – ініціатива видавництва. Пропозиція від «Видавництва Старого Лева» була п’ятою чи шостою, але такою, що відмовитися від неї я не зміг: повноколірне авторське видання, дизайн та ілюстрації до якого я зробив сам».
Улюблений сайт літературної критики
