15 травня у Верховній Раді відбулися парламентські слухання на тему: «Проблеми розвитку українського книговидавництва, книгорозповсюдження та перспективи підтримки книгочитання в Україні», повідомляє Урядовий портал.
Із доповіддю виступив Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України Курдінович О.В., зі співдоповідями – Голова комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності Кириленко В.А. та Голова підкомітету з питань книговидання, книгорозповсюдження та відзначення пам’ятних дат Комітету з питань культури і духовності Яворівський В.О.
В обговоренні питання взяли участь 17 учасників парламентських слухань, зокрема, народні депутати: Герман Г.М. (Партія регіонів), Гриневич Л.М., Томенко М.В., Бурбак М.Ю. (ВО «Батьківщина»), Матіос М.В. («УДАР Віталія Кличка»), Левченко О.В. (Комуністична партія), Мартинюк Л.С. (ВО «Свобода»), Доній О.С. (позафракційний); а також: президент громадської організації «Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів» Афонін О.В., Генеральний секретар Міжнародної асоціації видавців Йенс Баммель, письменник, громадський діяч Капранов В.В., президент Української бібліотечної асоціації Шевченко І.О., літературний оглядач Славінська І.І., президент Громадської організації «Форум видавців» Коваль О.А., головний редактор ТОВ «Видавництво Старого Лева» Савка М.О., директор ТОВ «Видавничий центр «Академія» Теремко В.І., адвокат ТОВ «Книгарня «Сяйво» Король О.В.
Учасники слухань, обговорюючи стан і тенденції розвитку українського книговидання і книгорозповсюдження, звернули увагу на необхідність здійснення державою низки комплексних системних заходів для невідкладного вирішення наявних проблем. Доповідачі зазначили, що недостатня увага держави до книжки як стратегічного інструмента формування особистості, громадянина, нації стала однією з причин інтелектуальної та культурної деградації українського суспільства.
Наводимо повністю виступ Олександри Коваль, викладений також у мережі facebook.
Кажуть, що одна смерть – це трагедія, а тисячі – це статистика. Статистика українського книговидання читання свідчить, що ми зараз є бездіяльними і безмовними свідками якщо й не трагедії – адже ніхто не помирає, то великої соціальної драми українського народу, який впродовж тривалого часу – 20 років – відсторонений від книжок.
Україна втрачає економічну ефективність, а українські громадяни будь-яку перспективу конкурентоздатності на глобальному ринку праці. Я не розповідатиму, чому читання книжок є суттєвою і необхідною передумовою розвитку будь-якого суспільства і не аналізуватиму сьогоднішнього стану книговидання, книгорозповсюдження, бібліотечної справи та освіти, – це вже зробили інші доповідачі, а відразу перейду до пропозицій.
Багатьом ситуація видається безнадійною, адже ми вже 15 років подаємо все ті ж пропозиції, але на книжковому ринку мало що міняється і вже навіть звучать думки, що ринок втрачений безповоротно і його вже не вдасться реанімувати.
Для будь-яких змін важливо чітко окреслити мету, визначити індикатори, створити план і призначити відповідальну і компетентну команду, яка вирішить поставлені задачі. Можливо, коли ми раніше говорили про пільги, потім знову про пільги, потім про збільшення державного фінансування, – можливо, ми забули задля чого все це має робитися?
Як на мене, йдеться, насамперед, про зміну споживчих пріоритетів українців. Якщо люди захочуть, вони самі купуватимуть і читатимуть більше книжок. А якщо не захочуть, то навіть якщо бюджетне фінансування збільшать в 100 разів і безкоштовні книжки лежатимуть на автобусних зупинках, як це практикується зараз в багатьох країнах, – на покращення ситуації це не вплине.
Українські виробники вже продемонстрували своє вміння бути наполегливими в досягненні європейських стандартів: споживання пива від середини 90-х подвоюється що п’ять років. Сьогодні українці витрачають тільки на українське пиво понад 23 млрд. грн. Півтора мільярди гривень, витрачених ними на книжки, виглядають просто жалюгідно. Але 23 мільярди гривень, – і це тільки за пиво, без решти алкоголю і тютюну, витрачених на товари далеко не першої необхідності, – вказують нам шлях дій. Потрібно перейняти досвід пивоварів.
Адже починали вони, як і сьогоднішні видавці, з ситуації, коли пиво не було улюбленим напоєм українців. Про це багато писали в ЗМІ в середині 90-х, мовляв, Україна стане європейською, коли люди почнуть пити більше пива, а не горілки. Переконали: пива почали пити більше, але всі визнають, – це трапилося за рахунок залучення до вживання пива молоді, в тому числі неповнолітніх.
Можемо порівняти статистику читання і споживання пива неповнолітніми.
Опитування свідчать, що пиво та інші алкогольні напої іноді вживають 67% дітей віком 10-14 років і 92% підлітків 15-16 років, а 37% і 62 % відповідно вживають алкоголь частіше, ніж раз на тиждень.
Книжки (поза шкільною програмою) читають частіше, ніж раз на тиждень, 12% дітей віком 13-14 років і 5% підлітків віком 15-16 років. Понад 60% опитаних у молодшій віковій категорії та понад 80% у старшій визнають, що не читають книжок поза шкільною програмою. Вперше пропонують дітям алкоголь батьки (у 63% випадків), але тільки 8% батьків читають своїм дітям.
Пиво доступне в будь-якому населеному пункті: його можна придбати у 20 тисячах крамниць (не рахуючи МАФів) і заледве в 400 книгарнях на всю Україну, тобто, книгарня є далеко не в кожному районному центрі.
Чому ж підлітки п’ють пиво? Задля розваги, за компанію, тому що всі п’ють. І понад 70% дітей говорять, що п’ють, тому що їм нема чим зайнятися.
Ось вони, понад 3 мільйони наших, можливо, ще не цілком втрачених, читачів.
Вони читати книжки в бібліотеках і навіть купувати їх в книгарнях. Замість середньостатистичного споживання 50 літрів пива на рік вони можуть купити за свої гроші щонайменше 10 книжок.
Просто потрібно їм про це сказати. Про те, що читання може розважити не гірше за кухоль пива, але вранці не буде похмілля. Що в компанії буде так само весело поговорити про книжки, як і напитися. Що можна наслідувати літературних героїв, а не навколишніх алкашів. Що читають всі успішні люди. Що життя кольорове.
Хтось має їм про це сказати. Їх батьки, а також вчителі, бібліотекарі, журналісти, видавці досі не зуміли – давайте попросимо пивоварів.
Вони завинили перед суспільством, тож хай віддадуть нам своїх найкращих рекламістів, які так допомогли розвинутися цій галузі. Хай розроблять для нас стратегію просування читання аж до досягнення таких показників, як з пивом.
Попросимо їх оплатити зіркам спорту і шоу-бізнесу участь в рекламі читання. А, можливо, хтось і з спортсменів захоче рекламувати читання безкоштовно, адже не кожен хоче асоціюватися лиш е з алкоголем. Можливо, Віталій Кличко збере зіркову команду для цієї реклами? І це має бути неймовірно надихаюча реклама, яка переверне свідомість.
Якщо замало пивоварів, можна скористатися досвідом і можливостями мобільних операторів, які також знають, як створити попит, що не існував раніше.
Не треба самим лише видавцям з бібліотекарями вирішувати проблему читання. Це спільна проблема і вирішувати її потрібно гуртом. Давайте скористаємося таким популярним зараз краудсорсингом і залучимо справді компетентних фахівців з інших галузей, які також потерпають від недостатньої ефективності свої працівників.
Тоді видавнича галузь менше залежатиме від податкових пільг і державних субсидій. Гроші заплатять покупці книжок.
Тому що книжки стануть бажаними і доступними.
Їх захочуть читати, тому що це будуть робити всі, а також тому, що без цього буде неможливо знайти роботу і соціалізуватися.
Але перед тим потрібно:
1. Реформувати бібліотечну систему. Бібліотеки – це не просто 20 тисяч приміщень і робочі місця для 40 тисяч людей. В бібліотеках мають бути нові книжки, тоді там з’являться живі люди. За рахунок цієї реформи поступово збільшити фінансування на поповнення фондів від теперішніх 4-5% хоча б до 20-30% і більше відсотків від загального бюджету бібліотек.
2. Відкрити нові книгарні, реанімувати ті, що ще дихають. Хай це звучить неринково, неліберально, але потрібно тимчасово виділити на їх утримання субсидії з державного і місцевих бюджетів. Книгарень має бути стільки як в Польщі – 2500.
3. Посилити роль шкільних та університетських бібліотек в навчальному процесі і в соціалізації дітей. Бібліотека має також виховувати повагу до інтелектуальної власності, забезпечувати легальне скачування текстів на смартфони і планшети.
4. Забезпечити бібліотечну та освітню сферу, а також читачів легкодоступною і постійно актуалізованою інформацією про нові книжки. Замовлення на поповнення фондів збирати знизу, відповідно до потреб і смаків читачів бібліотек. Формувати і розвивати смаки і уподобання, підвищувати культуру читання потрібно за рахунок зустрічей з українськими та іноземними авторами.
5. Збільшити фінансування на видання перекладів українською актуальних творів світової літератури. Сьогоднішня ситуація, коли українською видається в середньому 300 перекладів на рік, повинна кардинально змінитися. Перекладів має бути принаймні вдесятеро більше.
6. Сприяти розвиткові електронного книговидання і дистрибуції, одночасно зважаючи на те, що сама по собі комп’ютеризація, інтернетизація і гаджетизація бібліотек і шкіл не сприяє власне читанню великих і складних текстів.
7. Обов’язково залучити до розробки і впровадження Державної Програми підтримки читання бібліотекарів, журналістів, письменників, дослідників літератури і читання, ті інституції, які мають досвід здійснення великих проектів у цій сфері. Програма має бути комплексною і добре скоординованою в час і просторі. Кожен наступний захід і проект має підсилювати попередні і досягати кумулятивного ефекту.
8. Фінансування цієї програми має бути значним. Державі, і відповідно підприємцям і громадянам потрібно розплатитися за 20-річне пасивне споглядання за зниженням культурної компетентності українських громадян і втрату ним будь-яких шансів на покращення свого соціального статусу.
В результаті впровадження Програми підтримки і розвитку читання ми повинні:
– вдвічі збільшити кількість виданих назв в розрахунку на 1 млн. мешканців – до 30-35 тисяч нових назв на рік. Тоді ми станемо європейською країною;
– поступово збільшити рівень читання і купування книжок. Обсяг книжкового ринку України має бути на рівні хоча б 6-8 млдр. Гривень.
Тоді ми станемо європейською країною.
І ця програма має бути не просто державною, а народною.
Улюблений сайт літературної критики
