«Ефект Facebook» українською — неабиякий успіх для країни, де з бізнес-книгою гірше, ніж із бізнесом. Скомпільоване з численних інтерв’ю дослідження Дейвіда Кірпатріка за посередництва перекладача Олександра Стукала та видавництва «Темпора» розповідає історію другого за популярністю ресурсу в світовому Інтернеті. Книга має найширше коло читачів: ІТ-спеціалістам буде цікава конкуренція соціальної мережі з попередниками та напружений пошук унікальної пропозиції, стартаперам — розповідь про початок проекту та проходження кризових точок, а людям, які просто проводять час на «Фейсбуці» — психологія юного генія Марка Цукерберга та його шлях від кімнати в гуртожитку до світових масштабів та фантастичних грошей.
Історія Марка та його дітища охоплює період від 2003 року, коли другокурсник Гарварду підхопив популярну тоді хвилю створення вузівських соціальних мереж — і до 2009, коли Facebook мав 400 мільйонів користувачів та 700 мільйонів доларів річної виручки. Автор скрупульозно відстежує, як пересічний студентський проект зміг вирости до світового лідерства. Досліджуючи розвиток Цукерберга як лідера, Дейвід Кірпатрік більше психолог, аніж бізнесмен: його цікавить взаємовплив творця й продукту. Якщо на початку Facebook втілював риси Марка та його бачення людських прагнень, то зі зростанням проект почав змінювати «батька». Шлях Цукерберга як програміста й менеджера починався в хаотичній аж до нехлюйства атмосфері гуртожиткових посиденьок і пиятик, загальної дружби й рівності. Але об’єм ресурсу, вклад праці та грошей, вимагали структурності та концентрації, тож спершу Цукербергу довелося відмовитися від розхристаності в розробці та управлінні (а заразом і в житті), пізніше — навчитися віддавати керівні важелі. Зміна концепцій, соратників, масштабу проекту, його вартості — кардинальні зміни та карколомне зростання тиснули на юного автора Facebook упродовж шести років. Проте йому вдалося не лише зберегти свій стиль, а й утримати цілковитий контроль над компанією.
Інтернет-спільнота полюбляє говорити про «стиль Джобса», а який «стиль Цукерберга»? Акцент ЗМІ на його юнацькій демократичності Дейвід Кірпатрік спростовує численними розповідями про авторитарний характер Марка. Він ніколи не погоджується віддати владу та вплив на проект, завжди хоче мати вирішальний голос та тримає при собі плани на розвиток. Цікаво, що докорінно переламати упертість Цукерберга вдалося лише масі користувачів «Фейсбука», які двічі вимагали вдосконалення налаштувань приватності. Батьку соцмережі довелося вибачитися перед активістами й терміново внести зміни. Така суміш позірно непоєднуваного добре пасує до картини сучасного американського управління, де одночасно вимагають демократичності й захоплюються лідерством. Цукерберг упевнений: люди хочуть бути в спільноті, що їм цікава і їх схвалює. Користувачу не потрібні потужні можливості оформлення сторінки чи висока якість фото, він хоче успіху та його демонстрування друзям. Ці прості ідеї принесли Facebook перемогу над конкурентами.
Захопленість стилем автора Facebook та його успіхом струмує з кожної сторінки книги, ейфоричної аж до закоханості. Початок життєпису Цукерберга нагадує житіє Володі Леніна — автор розповідає, що з ранніх років Марк виявляв гідні його звершень риси, але мав і милі слабкості, властиві його шанувальникам, як от любов до пива та безладу в кімнаті. «Некрасиві» моменти — судові спори за крадіжку ідеї чи порушення приватності, небездоганні розлучення з партнерами та сумнівні юридичні схеми — згладжено, натомість акцентовано увагу на позитивних. А найбільший захват викликає винахід соціальної мережі як засобу до об’єднання однодумців. Інструмент демократії, можливість змінити суспільство на краще, засіб поширення новин, спосіб зробити статок для молодих програмістів — усі ці епітети щедро й некритично роздаються з першої сторінки. Проте експерт з інтернет-безпеки Євген Касперський вважає соціальні мережі джерелом небезпеки саме завдяки якостям, про які хвалебно пише Дейвід Кірпатрік. Можливість маніпуляції, дезінфор
мації, поширення брехні та пліток через соціальні мережі, спричинені некритичним ставленням до «розшарюваної» інформації може дорого обійтися не лише окремим людям, а й суспільствам і державам. Успішний досвід ресурсів фейкових новин, істерія в соцмережах у кризові моменти — зворотній бік їхньої відкритості.
Дейвіду Кірпатріку можна закинути некритичність, але не поверховість. Він провів велетенську роботу, взявши близько 150 інтерв’ю в людей, причетних до Facebook та знаних в індустрії: від самого Цукерберга та його партнерів до Білла Гейтса. Окрім того, наприкінці є добірка джерел, корисних для заглиблення в тему. Побічний ефект ґрунтовності — затягнутість. Пригадуються слова Мартіна Ідена: «Я міг би розповісти всю історію Реформації за той час, що цей ділок розказував про об’єднання Робітничої партії з Демократичною». «Ефект Facebook» чітко структурований, але 480 сторінок — це дерево для широкого «розтікання мислію».
Книга вийшла друком у 2010 році, а за два роки по тому Facebook мав уже понад мільярд користувачів, тріумфально вийшов на біржу, провівши найбільший в історії технологічний ІРО, купив фоторесурс Instagram за мільярд доларів — і увійшов у кризу. Zynga, основний виробник ігр для Facebook (найвідоміша гра — «Весела ферма»), пережила звільнення керівництва та падіння вартості акцій на 80%, акції соцмережі теж поповзли донизу, а чистий прибуток за 2012 рік упав на 95% порівняно з 2011-м. Можливо, з часом вийде перевидання «Ефекту…», у якому ми дізнаємося, як компанія пережила і цей переломний момент.
Видавництво «Темпора» випустило книгу в «народному» форматі — на тонкому папері, з практичною суперобкладинкою та надміцним оправленням. Видно і зусилля, докладені перекладачем Олександром Стукалом, щоб адекватно передати стиль журналіста, мовлення студентів у гуртожитках та «піратів Кремнієвої долини». Мова тексту жива й легка, реалії ІТ-індустрії в більшості випадків передані адекватно. До слова, переклад комп’ютерних понять — нелегке завдання, адже сфера динамічна, а її термінологія — не сформована, до того ж — під сильним тиском російської та англійської мов. Ложка дьогтю невелика, промахи стосуються або американської англійської, або тонкощів інформаційних технологій. Так, a plain-vanilla photo-hosting (с.211) — це «звичайний фотохостінг», ваніль тут фразеологічна, entrepreneur (c.60) — підприємець, а не антрепренер, а writers (с.336) — журналісти, а не письменники. Ідеологію соцмережі — a watchword over the years at Facebook has been «Don’t be lame». …. It is Facebook’s counterpoint to Google’s motto «Don’t be evil» (с. 450) перекладач подає як У Facebook довгі роки був один пароль — «Не кульгай!», хоча йдеться про гасло, а не пароль, і воно означає «Не будь відстійним!». Зовсім втрачено зміст фрази Zuckerberg took a math class on graph theory — Цукерберг слухав курс із графічної теорії (с.36), адже Марк вивчав математичну теорії графів, тобто зв’язків між об’єктами, а не малювання. Невдалою є спроба перекладу загальноприйнятих у всьому світі абревіатур на позначення ціни інтернет-реклами CPM (cost per millia, ціна за тисячу показів) та CPA (cost per acquisition, ціна за отриманого клієнта) — їх доречно було б залишити в оригіналі та пояснити суть, із цим міг би допомогти кваліфікований консультант. Проте це дрібниці в значному масиві тексту.
Українцям Facebook цікавий завдяки унікальному положенню на ринку, що склалося завдяки конкуренції соцмереж – на відміну від «ВКонтакті» та «Однокласників», його активні користувачі молоді, суспільно та політично небайдужі та створюють інтелектуальний контент. Відсутність анонімності сприяє перетіканню до Facebook аудиторії блогових платформ, насамперед «Живого журналу», а лаконічні шанувальники Twitter ведуть записи на обох ресурсах. Проте (не дивно, але прикро), «Ефект Facebook» про Україну не знає. Нам мало що скажуть назви американських соцмереж MySpace, Orkut та Friendster, боротьбі з якими присвячено значну частину дослідження. Активне життя й розвиток потужних соціальних мереж в Україні та Росії автора-американця не обходить, про них він пише побіжно, згадуючи Вконтакті як один із клонів Facebook. Цікаво було би порівняти дітище Цукерберга з «анти-Фейсбуком» — «Однокласниками», де немає ні генія-розробника, ні атмосфери новаторства, ні демократії, але є низка переваг, завдяки яким вони впевнено тримаються у своїй ніші ринку. Хорошим додатком була б історія загибелі як соціальної мережі українського проекту Connect.ua та появи мертвонародженої Friendin.net.
«Темпора» має досвід включення «чужих» книг у наш контекст — у перекладі «Історії церкви» Дж.Гілла окремий розділ про Україну написала перекладач, компенсувавши білу пляму на мапі дослідження. Спеціалістів, які могли би написати таку коротку розвідку, серед української ІТ-спільноти не бракує. Аналогічний розділ наблизив би до України з її барвистою картою соцмереж і «Ефект Facebook».
Інтернет нині – фронтир технологічного світу. Поки пересічні користувачі лайкають кошенят й розшарюють анекдоти чи «фотожаби», його творці, юні чи досвідчені, намагаються вигадати щось нове, дати нову можливість включитися у глобальний світ. Перефразовуючи афоризм, кожен інтернетник носить у рюкзаку чек на мільярд. «Ефект Facebook» прикладом Марка Цукерберга показує, як цей чек дістати. Але фронтир мінливий, тому на обкладинку проситься «Том І. Далі буде…»
