Майже п’ять років Микола Гоголь провів у Римі. Тепер у помешканні, де він завершив написання першого тому “Мертвих душ”, відкрили “музей-вітальню”, пише Deutsche Welle.
Невелике трикімнатне помешкання на вулиці Сістіна, 125 придбала дирекція Міжнародної асоціації “Премія ім. М.В. Гоголя в Італії”. “Але це буде не музей, – зазначає директор асоціації Наталія Солоділіна. – Тобто звичайний турист не зможе будь-коли піднятися у квартиру. Її можна буде відвідати лише з нагоди культурних заходів. Тут відбуватимуться презентації книжок, поетичні читання, музичні вечори, художні виставки, спрямовані на слов’янсько-італійський культурний діалог”.
Відкриття “вітальні” відбулося святково: у театрі “Сістіна” поруч із будинком письменника відбувся пам’ятний вечір. На нього прибули 11 лауреатів премії ім. М.В. Гоголя. Вони символічно запалили маленькі свічки від однієї великої та вшанували пам’ять письменника і своїх колег-лауреатів, яких уже немає серед живих: італійського режисера Тоніно Ґуерра, російську поетесу Беллу Ахмадуліну, українського актора Богдана Ступку.
Усі лауреати зізнаються, що теж, так би мовити, “вийшли з “Шинелі” Гоголя”. А для італійського актора Паоло Вілладжіо гоголівська “маленька людина” стала долею. Вілладжіо увічнив у відомому кожному італійцеві багатосерійному фільмі інженера Фантоцці – вайлуватого, смішного та водночас зворушливого невдаху. “Працюючи над цим образом, я надихався творами Гоголя”, – каже актор.
У часи Миколи Гоголя вулиця Сістіна називалась via Felice, тобто Щаслива вулиця. Для письменника це так і було. Живучи у кварталі художників, у районі площі Барберіні, Гоголь плідно попрацював: тут з’явилася на світ остання редакція “Тараса Бульби”, були написані знамениті “Шинель” та “Рим”. За власним визнанням, італійська столиця була для письменника “батьківщиною душі”. Ініціатори відкриття письменницької вітальні обставили її в дусі Гоголя; деякі меблі справді з тієї епохи, інші виконали на замовлення.
Святковий вечір став чудовою можливістю пригадати гоголівських героїв. У цьому організаторам допомогли студенти римського театрального вишу. Вони втілили Манілова й Коробочку, Хлєстакова й Чичикова, Городничого та Плюшкіна. А насамкінець сталося маленьке диво: почулося цокотіння копит, і на вулицю Сістіна в’їхав справжній фіакр, з якого вийшов Микола Васильович (актор Павло Кіпніс), обійняв своїх персонажів, а потім піднявся у “своє” помешкання. Для лауреатів премії вечір продовжився вже “вдома” у письменника.
Улюблений сайт літературної критики
