У музеї «Пирогів» — снігу по коліна. На горі — самотня хатина, від якої спускається строката й через це дещо дивакувата компанія: хокеїсти, учасники вертепу, юнаки, перевдягнені у костюми оленів, черниці та священик із кадилом, баби з вінками цибулі на шиї, малі діти в постолах, кожухах, а дехто — в сучасних пуховиках, моряки часів громадянської війни, готи, клоуни, старости, пов’язані рушниками, на шаленій швидкості пролітають біатлоністи… Пояснити картинку в жанрі сюр береться режисер Михайло Іллєнко. «У театрі ця сцена називається «всі на поклони», — говорить Михайло Герасимович. — Зараз захопимо зимову натуру, а схожі проходи у нашому фільмі відбуватимуться і в обрамленні інших пір року».
Картину «Толока», з ідеєю якої Михайло Іллєнко жив останні п’ятнадцять років, зараз знімають у музеї народної архітектури та побуту, впродовж року буде ще кілька локацій, а на прем’єру обіцяють запросити навесні 2014–го, до 200–річного ювілею поета. Вірш Тараса Шевченка «У тієї Катерини хата на помості», який ліг в основу сюжету картини, — один із найкоротших у Кобзаря, лише 67 рядків. Але це аж ніяк не завадило авторам проекту «розмахнутися» у цій стрічці аж на 400 років. Головні ролі виконують Богдан Бенюк, Дмитро Рибалевський, Іванка Іллєнко (донька пана Михайла — балерина, зараз живе і працює у Чехії), Дмитро Лінартович та інші. Центральним образом картини, який об’єднає в єдине ціле Шевченка та його нащадків, буде хата.
“Екранізуючи Шевченка, ми не викидаємо жодної коми, але тут будуть також передмова, післямова, — розповідає режисер. — Тобто є вірш Шевченка і є наша кінематографічна обкладинка. Намагатимемося зробити її сучасною, цікавою для глядача. Дуже хочеться, щоб ця драма перетворилася на певний імпульс, який не буде ні депресивним, ні фатальним. До речі, спочатку «У тієї Катерини…» була народною піснею. І якби Шевченко її не записав, не адаптував, не переробив — твір би просто забули. Він писав цей вірш у засланні, для Шевченка було важливо нагадати цю історію. У цій поезії йдеться про взаємини, які сьогодні можуть здивувати. А ми будемо розповідати про складні часи, героїчні характери, тут перетинатимуться потужні силові лінії”.
Іллєнко зауважує: “П’ятдесят років Тарас Шевченко не екранізувався в Україні. Це фантастичний факт. Був один виняток — фільм за твором Шевченка «Капітанша» режисера Бориса Квашньова. Але цю картину, датовану 1987 роком, мало хто бачив. Кажуть, хороше кіно. Зараз багато запитань щодо того, як із такої невеликої поезії можна зробити повнометражний фільм. Але ж це Шевченко. У нього й один рядок — величезна коштовність. Якщо ж розглядати це запитання з позиції мінімально допустимої концентрації Шевченка в українському кінематографі, то, зважаючи на те, що кіно півстоліття бойкотувало Кобзаря, не думаю, що ті кількадесят рядків — це дуже мало. Нам треба повертати Шевченка поступово. Це як людина голодувала тривалий час, а потім починає потроху їсти. До того ж, цей невеличкий твір виходить за межі власного сюжету, він просто проситься, щоб детально розказали про його героїв. Він викликає бажання закинути місточок у сьогодення — сюжет «Толоки» простягається аж до наших днів”.
“Нам сьогодні треба згадати, що таке толока, як вона об’єднувала людей. Адже це основне призначення толоки — не стільки побудувати хату, як зібрати всіх разом. Навіть якщо хтось із кимось полаявся — на толоку все одно прийдуть, гріх не прийти. Толока — це і символ порятунку громади, і приклад консолідації заради благородної мети, — підсумовує режисер. — Зараз ми будемо разом знімати фільм для тих, хто знає і любить Шевченка. І для тих, хто переконаний, що Шевченко — це наш видатний футболіст. Я б сказав, що основні зусилля ми докладемо для того, щоб достукатися до сердець саме цієї категорії наших глядачів”.
Джерело: Україна молода
Улюблений сайт літературної критики
