«Гобіт: Несподівана подорож», або Вирватися із затишку

Ось уже майже місяць в українському прокаті – довгожданий «Гобіт». Це подія не лише для таких толкіноманів, як я: формат ІМАХ гарантує незабутні враження всім спраглим видовищ. Не конче й любити фентезі, зрештою, щоб насолодитися неймовірною картинкою, ще й відчути себе її частиною. Що вже казати про фанатів Середзем’я, для яких дата виходу «Гобіта» була значно важливішою, ніж розпіарений кінець світу, що вкотре не виправдав очікувань своїх прихильників; а ось ті, хто поставив на «»Несподівану подорож», не прогадали. Ну, кажу принаймні за себе.

Я йшла на сеанс, не боячись розчарування, бо знала, що Пітер Джексон не підведе. Як і «Гобіт», його «Володар перснів» (у чий бік свого часу багато хто плювався) мене цілком задовольнив: не тому, що стрічка відбила моє уявлення (бо це в багатьох моментах не так), а тому, що джексонівська версія, та й загальна стилістика фільму, мені приємна. Це його бачення, його Середзем’я, його Толкін. Без сумніву, хочеться посперечатися з деякими попсовими ходами (але що вдієш, коли фільм треба знімати й для тих, хто книжки не читав і не прочитає!), непотрібними загостреннями, надмірною сентиментальністю в окремих епізодах. Але в світі Джексона – такому, яким він його створив, – усе тримається, грає й функціонує, так само, як у Джей Ар Ар. Звісно, ці світи різні: у кожного в голові своя інтерпретація і своя «екранізація» – залежить суто від багатства уяви. Можна тільки потішитися, що в когось є можливість втілити своє сприйняття улюбленої книжки мовою кіно й поділитися цим зі світом. Ще й як поділитися – Нова Зеландія ще довгі роки не матиме відбою від туристів і толкіноманів, а твори британського професора знову на хвилі перевидань і перекладів: приміром, нещодавно «Гобіта» опублікували латиною. Принагідно нагадаю про перевидання цього тексту «Астролябією» у перекладі Олени О’Лір. На обкладинці, звісно, Мартін Фрімен.

Перш ніж висловлювати власні враження, хочу навести деякі відгуки закордонної преси. Як оцінили «Гобіта» різні британські періодичні видання, повідомляє «Телеграф»:
«Телеграф» – 2 зірки з 5,
«Таймс» – 4 з 5,
«Ґардіан» – 3 з 5,
«Індепендент» – 3 з 5,
«Емпайр Онлайн» – 4 з 5,
«Тотал Філм» – 5 з 5.

Як видно, критик «Телеграфа» поставився до стрічки найсуворіше. Роббі Коллін скаржиться, зокрема, на зайву передісторію з гномами, нарікає, що затишна історія для всієї родини набула епічного розмаху, і завершує рецензію так: «Як на любителя кіно – фільм Джексона навів на мене страшну нудьгу; як любителю Толкіна – він розбив мені серце». Епічністю «Гобіта» також незадоволені «Ґардіан», «Індепендент» і «Дейлі Мейл». «Емпайр Онлайн», що оцінив кіно на «4», підкреслює блискучу гру Мартіна Фрімена й Енді Серкіса, а «Тотал Філм» не скупиться на похвали й упевнено ставить фільму «п’ятірку». Отже, основний закид – епічність і затягнутість. Те, що улюблену дитячу історію багатьох поколінь позбавили затишку й перетворили на блокбастер, наскільки я розумію, британським оглядачам дошкулило найбільше.

Зауваження загалом слушне: в «Гобіті» епічність на епічності й епічністю поганяє. Але, знаєте, я б тут поставила «+», а не «–». Так, змінилася атмосфера історії, інтонації, темп… але основні акценти нікуди не зникли, а, навпаки, увиразнилися. На мою думку, із текстом «Гобіта» режисерові працювати значно простіше, ніж із «Володарем перснів», який потребував, хо як крути, скорочення і в дечому спрощення, зважаючи на обсяг. Натомість «Гобіт» конденсований, пригоди розвиваються блискавично, тому читається він легко й захопливо: читачеві просто-таки годі перевести подих. Відповідно, несподівана подорож Більбо Беґінса для представлення на великому екрані цілком справедливо може потребувати розширення, детальнішого зображення певних моментів, пильнішого зосередження на персонажах. Пітер Джексон, до речі, так і пояснив рішення робити не одну картину, а три: мовляв, хотілося глибше розкрити характер кожного героя, яким Толкін у «Гобіті» не приділяє такої уваги, як у «Володарі». Що ж, це його право як режисера. І нехай недоброзичливці й далі теревенять про «збивання бабла»: вся знімальна група «Гобіта» в один голос каже – анітрохи ви не знаєте Пітера Джексона, якщо таке говорите. Зрештою, що їм залишається казати?

Хай там як, а на мою скромну суб’єктивну думку, фільм вийшов хороший. Епічність, що нею обурилися британці, виправдана – в тому трактуванні тексту, який пропонує Джексон, а таке тлумачення «Гобіт» дозволяє. Врешті-решт, розповідь про «маленьку людину», що змінює хід великої історії, вже тяжіє до епічності, а несподівана подорож містера Більбо Беґінса, на позір пересічного обивателя, ще й надзвичайно видовищна. Пригода на пригоді, запаморочливі пейзажі, несосвітенні потвори, прекрасна музика – і все це щастя в ІМАХ. Достатньо, щоб із головою поринути в кіно майже на три години. До слова, од нового популярного формату об’ємного зображення фільми подібного жанру тільки виграють: що ж іще знімати в три-де, як не фентезі? Окремий «респект» акторам – з Мартіна Фрімена вийшов-таки чудовий Більбо Беґінс. Ґендальф, Ґоллум, Ґаладріель, Елронд – старі добрі друзі – на місці, з ними все ясно, а гноми поки що (в першій частині, себто) здебільшого забезпечують карнавальний дискурс, окрім Торина, який незвично молодий і привабливий, як на гнома. Ну, треба ж було когось замість Араґорна, нє? J Й Армітедж добре впорався зі своєю роллю – красиво стоїть, красиво б’ється, красиво говорить, любо-мило глянути. Про спецефекти мовчу, йдіть і дивіться самі. Мушу, до речі, похвалити наш дубляж, хоча загалом його не терплю – не тільки український, а взагалі.

Маленький гобіт Більбо вплинув на історію Середзем’я, бо одного дня, вибігши без носовичка з теплого затишного дому, потрапив у неймовірну Пригоду. Пітер Джексон, мені здається, пішов шляхом цього героя. Він ризикнув вирватися із затишку всім знайомої історії, яку читають дітям біля каміна, і зробити з неї масштабне, об’ємне полотно, що затягує глядачів і робить їх мешканцями дивовижного, хай і вигаданого світу. Режисер та його команда попрацювали на славу, і не бачу підстав дорікати: кожен із нас усе одно залишиться зі своїм Толкіним, щойно скине аймаксівські окуляри. Бо фільм викликає бажання перечитати улюблений твір – а для мене це означає, що фільм вдалий. З нетерпінням чекатиму на вихід інших двох частин, коли, затишно вмостившись у кріслі, можна буде побачити Смоґа, Великого і Жахливого, щоб бодай у такий спосіб утамувати жагу до божевільних пригод.