6 січня поету-дисиденту, перекладачу, літературознавцю й правозахиснику Василеві Стусу виповнилося б 75 років.
До дня народження поета в Україні заплановано низку заходів.
3-6 січня телеканал “Культура” показував фільм Станіслава Чернілевського про Василя Стуса “Просвітлої дороги свічка чорна” – у трьох частинах.
10 січня о 15 годині відкриється виставка пам’яті Стуса в Музеї шістдесятництва, що на вул. Олеся Гончара, 33 (Народний Рух України).
11 січня о 15 годині в Музеї історії книгодрукування, що на території Києво-Печерської Лаври, відкриється виставка книжок Василя Стуса і про нього.
14 січня в Київському будинку вчителя о 18 годині – Свято Різдвяних Василів, зі врученням премії імені Василя Стуса.
Василь Стус народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району на Вінниччині. Дитинство та юність поета минули на Донбасі. 1963 року Василь Стус вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, працював над дисертацією «Джерела емоційності поетичного твору», багато перекладав (Ґарсіа Лорка, Гете, Рільке…)
Коли на початку осені 1965-го в Україні почались арешти в середовищі найталановитіших представників творчої інтелігенції (зокрема, було ув’язнено й Івана Світличного), Стус зробив вибір: 4 вересня 1965 року, під час виступу автора фільму «Тіні забутих предків» Параджанова та його учасників і потім, після виступу І. Дзюби, який не зміг сказати про групу арештів (його зіпхнули зі сцени, гукаючи, що людей не заарештовують), виступив так само і Стус. «Мене обурило брутальне поводження з І. Дзюбою, факт арештів і та атмосфера приховування цього факту, яка найточніше виявилася під час зустрічі з акторсько-авторською групою фільму», – згадує поет. Уже 20 вересня директор інституту підписав наказ про відрахування аспіранта Стуса «за систематичне порушення норм поведінки аспірантів та співробітників наукового закладу».
12 січня 1972 року, в результаті провокаційної «спецоперації», влаштованої органами КДБ (на кордоні СРСР у той день був заарештований громадянин Бельгії, українець за походженням Ярослав Добош, у нього «були вилучені» матеріали, які нібито «викривали підривну діяльність» багатьох українських інакодумців), почалась хвиля арештів учасників українського національно-визвольного руху. Серед перших був ув’язнений Василь Стус. Поету було пред’явлено звинувачення в тому, що він «упродовж 1969— 1971 років систематично виготовляв, розмножував та розповсюджував документи, в яких зводив наклепи на радянський державний та суспільний лад» (ст. 187 КК УРСР). Винним у звинуваченні Стус себе не визнав. Згодом слідчий Логінов перекваліфікував звинувачення по іншій статті — 62-й, що передбачала ще жорстокішу міру покарання.
7 вересня 1972 року суд (судовий фарс, диригований компартійними та кадебістськими структурами) виніс вирок: п’ять років ув’язнення суворого режиму й три роки заслання.
У серпні 1979 р. Василь Стус, який відбув повний строк ув’язнення та колимського заслання, повертається до Києва, очолює Гельсінську групу.
У жовтні 1980 року був засуджений до 10 років ув’язнення, п’ять — заслання. В нестерпних умовах концтабору в Кучино (Пермська область), позбавлений побачень, посилок, будь-якої медичної допомоги, Стус у листах до друзів і рідних писав про себе дуже стисло й мало, просив одне: надсилати книжки з філософії, історії, новинки прози, словники… Рідні востаннє бачили його живим весною 1981-го. Помер поет-дисидент 4 вересня 1985 року.
Джерело: День
Читайте також: Лауреати премії імені Василя Стуса 2012
Улюблений сайт літературної критики
