Двісті років тому, 20 грудня 1812 року, вийшов перший том знаменитих казок братів Грімм. Вийшов, узагалі-то, випадково. І автори зовсім не вважали казки головною своєю книжкою.
Жив собі один письменник. Звали його Ахім фон Арнім. Одного разу він читав рукопис своїх друзів, як було описано пізніше, “міряючи кроками кімнату”. При цьому фон Арнім так сильно заглибився в читання, що – як свідчать апокрифи – “не помічав, як балансує на його голові, легко махаючи крилами, ручна канарка, яка, схоже, чудово почувалася в його густому волоссі”.
Ця сцена дійшла до нас в описі братів Грімм. Якоб і Вільгельм були тими самими друзями Ахіма фон Арніма, яких той відвідав у місті Касселі в 1812 році і чий рукопис читав із таким захопленням, що не помічав канарки на своїй голові. До думки Ахіма брати Грімм, вельми плодовиті літератори, ставилися з великою повагою. Тим не менше, вони були трохи здивовані, коли з-поміж усіх інших їхніх рукописів, прочитаних в той вечір, фон Арнім вибрав збірку казок.
До Різдва 1812 року вони вперше вийшли окремою книжкою з назвою “Дитячі і домашні (тобто сімейні) казки, зібрані братами Грімм”. Шістнадцять авторських примірників цієї книжки з позначками, коментарями і доповненнями братів Грімм оголошені ЮНЕСКО документальним спадщиною людства.
Романтик фон Арнім, один із видавців збірника народних пісень, буквально змусив Якоба та Вільгельма нарешті опублікувати казки, які ті збирали упродовж багатьох років. Мільйони читачів у всьому світі, дорослих і дітей, мають бути вдячні йому за це. Жодна з книжок братів Грімм не може навіть приблизно зрівнятися за популярністю з їхніми казками: ані збірник німецьких народних переказів, ані тлумачний словник німецької мови в 16 томах.
Але це й не дивно: жодну з опублікованих німецькою мовою книжок не перекладали так часто іншими мовами світу (в загальній складності на 160 мов!), жодну не видавали такими високими тиражами, як “казки братів Грімм”, – так їх уже дуже скоро стали називати в найрізноманітніших країнах. Коли в Німеччину приїхала перша торгова делегація з Японії, яка тільки-тільки починала налагоджувати відносини з Європою, японські дипломати й банкіри зажадали внести в програму візиту зустріч із Якобом і Вільгельмом.
Цікаво, що у казок братів Грімм були і є не тільки шанувальники. У 1837 році Якоб і Вільгельм, відбиваючись від критиків, написали в одній зі статей, що не збираються захищати цінність зібраних казок. “Власне факт їх народного існування, – підкреслювали брати Грімм, – вже достатній для того, щоб довести їх цінність”. Тим часом уже перше видання казок викликало невдоволення таких представників романтизму, як Брентано. Вони вважали казки занадто грубими, такими, що потребують літературної обробки. А от сучасні фольклористи звинувачують братів Грімм у протилежному – що вони піддали усні народні казки занадто ретельній літературній обробці.
Є у братів Грімм і критики іншого роду. Вони невтомно шукають, звідки ті списали свої казки, і звинувачують їх у плагіаті. Але Якоб і Вільгельм ніколи й не приховували, що вони не самі вигадали свої казки, а лише записали і обробили те, що почули з уст народу. Однією з народних “казкарок” була Доротея Фіманн, дочка гессенського шинкаря. Її предки-гугеноти втекли від переслідувань із Франції, тому багато казок, які почули від Доротеї Якоб і Вільгельм Грімм і які вважаються класичними зразками німецького фольклору, насправді беруть початок у фольклорі французькому (як, наприклад, “Червона Шапочка” або “Кіт в чоботях “).
У деяких казок можна знайти не тільки усні, а й літературні джерела. Так, наприклад, “Хоробрий Кравчик” уперше з’явився у шванках Мартіна Монтануса ще в середині 16-го століття, а Рапунцель з її довгим золотим волоссям була героїнею одного з романів Фрідріха Шульца, що вийшов в 1790 році. Але обидва автори давно вже забуті, а герої братів Грімм стали безсмертними. Безсмертними їх зробила неповторна поетична мова в поєднанні з реалістичними деталями, характерна для стилю братів Грімм.
До речі, за перше видання казок Якоб і Вільгельм не отримали нічого: вони відмовилися від гонорару, щоб книжка, від якої ніхто не очікував комерційного успіху, взагалі могла вийти. І до цього теж доклав руку Ахім фон Арнім, який зумів переконати своїх друзів у тому, що цінність зібраних ними казок набагато важливіша за гроші, які ті могли б на цих казках заробити. І він мав рацію.
Джерело: ProstoKniga
Читайте також: 10 цікавинок про казки і казкарів
Найстрашніші казки, яких не треба читати дітям
Улюблений сайт літературної критики
