The Guardian питає: “Які книжки на вашій ідеальній полиці?” Відповідає Стефані Майєр.
“Я – читачка. В родині я грала саме цю роль – була дівчинкою, яка завжди щось читала в куточку; я читала все життя. Дитячі книжки ігнорувала. Тато читав нам увечері, і я, прагнучи дізнатися, що буде далі, почала читати сама. Мені було сім, коли я вперше прочитала “Маленьких жінок”, і це стало такою ж реальністю для мене, як і все подальше життя.
Я завше асоціювалася з Джо, дівчиськом-шибайголовою. Моя старша сестра – це Меґ, чемна красуня. Бет у нас не було, але молодша сестра – вилита легковажна Емі, любителька всього красивого. А я в усьому була схожа на Джо, крім її пристрасті до писання: мені вистачало просто читати. Втім, коли я опублікувала три книжки й згодом перечитала “Маленьких жінок”, то усвідомила, що нагадую Джо ще більше: адже тепер я теж стала письменницею.
Із-поміж усіх героїнь мого дитинства я найбільш ототожнювала себе з Джейн Ейр – попри те, що росла в атмосфері щастя й підтримки. Я любила героїнь, що не були бездоганно гарними. Мені подобалося, що не всі персонажі втрачають голову від Джейн. Вона надзвичайно вперта, як і я. В мене є ідеали, яких не зраджую, – і, мабуть, це відштовхує більшість людей. Джейн така сама: вона вірна обраному шляхові, навіть якщо він не принесе їй приємності чи щастя. Коли я згадую про знакові книжки для мого письменницького становлення, то усвідомлюю, наскільки на мене вплинула “Ен із Зелених Дахів”. На початку Ен – маленька дівчинка, і ми бачимо, як вона стає підлітком, дорослою, мамою і, врешті, бабусею. Це рідкісне явище – дорослішати разом із персонажем. Коли я обмірковувала свої романи, то перестрибувала з “Сутінок” до “Світанку”, бо мені дуже хотілося побачити Беллу дорослою.
Мій редактор радив вповільнити темп, більше зосередитися на шкільних роках героїні. Але я не дуже люблю персонажів, які довго затримуються в одному віці. Я хочу побачити, що далі. Мої улюблені книжки змальовують стосунки між людьми, їхню поведінку в сприятливих і жахливих обставинах. Ці твори перевершують усе те, що я можу хіба що прагнути написати, і власних текстів я ніколи так не любитиму. Втім, для мене творчий процес – уже нагорода”.
Улюблений сайт літературної критики
