Юрій Луценко не припиняє “камерного читання” й ділиться враженнями у своєму блозі на Українській правді.
“Зовнішня несвобода стає майже непомітною, якщо ти постійно працюєш над розширенням внутрішнього простору. Думаю, що це справедливо не тільки для в’язнів офіційних тюрем та колоній, але й для будь-якої думаючої людини в Україні.
Поки Янукович та Азаров вчепилися за владу, як мертвий за свічку, їхнім переконаним опонентам варто зміцнювати головну зброю проти режиму – інтелект. А непереконаним, ніби аполітичним українцям, теж корисна ця робота – хоча би для того, щоб не бути пошитими в дурні тупим, пихатим, ненажерливим і голим духовно бандвом з претензіями на статус еліти.
Цей мій перелік прочитаних книжок, як і попередній, – спроба обміну враженнями з тими, у кого менше вільного часу. Всі оцінки – виключно суб’єктивні і не претендують на істину для інших.
! означає вищий клас, ++ і + позначають дуже гарні і просто добрі книжки. * позначає речі, які не викликали у мене задоволення”.
Зокрема, найвищу оцінку Луценка (“!”) отримали “Мої серед чужих” О. Бойченка, “Світло в серпні” В. Фолкнера, “Повне зібрання творів про любов” І. Буніна, “Теплі історії до кави” Н. Гербіш, “Триста поезій” Ліни Костенко тощо. Двома плюсиками політик відзначив “Алхіміка” Пауло Коельо, “Шлях” Тоні Блера, “Марсіанські хроніки” Рея Бредбері, “Мале зібрання творів” С. Довлатова, “Листи у вічність” В. Стуса та ін. Зірочками ж Луценко нагородив небагато книжок – серед “нещасливців”, зокрема, есе “Пам’яті Каталонії” Джорджа Орвела, “Нічна варта” Т. Пратчетта. Повний список дивіться за наведеним вище посиланням.
“Буду вдячний за аналогічні рекомендації, пропозиції та зауваження, чекаю їх за адресою pressa-samooborona@ukr.net”, – зазначає наприкінці Юрій Луценко.
Улюблений сайт літературної критики
