Популярна російська серія мемуарів «Унікальна автобіографія жінки-епохи» містить спогади таких світових знаменитостей як Елізабет Тейлор, Мерилін Монро, Едіт Піаф, принцеси Діани, Коко Шанель, Одрі Гепберн. Підзаголовок серії «Життя, розказане нею самою» має на увазі, що авторами тексту є самі героїні.
Але дехто з перелічених осіб взагалі ніколи не видавав біографій (як Гепберн чи Діана), а інші, хоч і писали, але зовсім не те, що видано під їх іменами у вказаній серії.
Виявилося, що в цих «автобіографічних перекладів» не існує першоджерел. Книги виходили у видавництві «Яуза-Прес», яке, за деякими джерелами, входить у структуру «Ексмо» і має з ним одну юридичну адресу. Але, після заданого на офіційній сторінці «Ексмо» в Живому Журналі питання читачки з приводу несправжньої біографії Гепберн, представники видавництва відповіли, що не мають до «Яузи» жодного стосунку, крім того, що випустили в їх суперечливій, проте популярній серії книгу «Патрісія Каас. Життя, розказане нею самою. Тінь мого голосу», яка є справжньою біографією співачки.
В результаті журналістського розслідування інтернет-видання PublicPost виявилося, що 2011 року видавництво «Слово» викупило права на перклад збірки щоденників, віршів і листів Мерилін Монро «Fragments: Poems, Intimate Notes, Letters» і випустило російський варіант цієї книги під назвою «Мерилін Монро. Життя, розказане нею самою» (не плутати зі схожою книгою видавництва «Яуза»). У «Слові» розповіли, що назву вигадало саме видавництво, та оскільки його ніхто не патентував, то претензій до «Яузи» нема. До речі, щоби дві книги не переплутали, «яузську» Мерилін Монро видали під підзаголовком «Пристрасть, розказана нею самою».
При цьому співробітники адвокатської контори «Усков і Партнери» вважають, що за російським законодавством порушників не вдасться притягти до відповідальності. «Фундаментальних заборон, пов’язаних з книговиданням, в Росії не так багато. Перший стосується порушення авторських прав – і це був би описаний випадок, якби в тексту від початку існував автор (наприклад, якби текст зібрали з відкритих джерел). Друга заборона – публічно-правова, вона стосується поширення порнографічних та екстремістських матеріалів. Оскільки вважаємо, що ці біографії не підривають державний устрій і не містять порнографії в чистому вигляді, то, швидше за все, публікація таких книжок жодних законів не порушує. Використання імен цих жінок теж не може викликати претензії, якщо їх, раптом, не зареєстровано як товарний знак. Все інше є недобросовісним маркетинґом, але не порушенням закону» – розповіли PublicPost в адвокатській конторі.
Маємо дуже цікаву й, як показує практика, успішну маркетинґову схему — не порушуючи законів, видавництво пропонує читачам, власне, художні твори, видаючи їх за мемуарні, а читачі й самі не будучи проти надуреними, не намагаються перевірити наявність авторів у придбаних ними книжок. Спеціалісти кажуть, що явище це геть не нове, його можна порівняти з письменницькими фабриками, коли під одним іменем пише авторський колектив. Зробити з цим нічого не можна, та й нікому і не потрібно – у випадку автобіографій, звертатися до суду можуть тільки спадкоємці згаданих зірок, чиї фальшиві автобіографії вийшли в Росії, а шанси на те, що вони це робитимуть – нікчемні. Зайве казати, що ця схема, бодай на рівні поширення, діє і в Україні.
Улюблений сайт літературної критики
