Нічим новим і позитивним офіційна Україна на світових книжкових виставках проявити себе не може, пише Лесь Белей в «Українському тижні»:
Національний стенд України, який оформив Державний комітет телебачення і радіомовлення, показав, що на мапі книжкового світу наша держава – це радше сумне провалля, аніж пишний яр. У прес-релізі, який розіслав Держкомітет телерадіомовлення перед виставкою, гордо заявляли про 12 метрів квадратних виставкової площі. Звичайно ж, порівнювати площу нашого стенду зі стендом Росії чи Польщі якось некоректно, якщо згадати про те, як виглядають тамтешні книжкові ринки і наше псевдоринкове борсання, але навіть на площі стенду Словаччини помістилося б шість стендів України, а скільки Словаччин поміщається на території України, нагадувати зайве.
Уявіть собі дизайнерськи вигадливу форму стенду, підібрану колористику мультимедійний фарш, неонову підсвітку. Таке на франкфуртській виставці можна не тільки уявити, але й побачити, і то не тільки на стендах європейських країн, але і на стендах Азербайджану, Вірменії і навіть на окремому стенді Фландрії. А тепер уявіть павільйон колгоспу «Побєда комунізма» на обласному святі урожаю…
Що найкраще символізує книжковий ринок України? Те ж, що і українську культуру в очах наших чиновників загалом – молодиця у вишиванці й вінку, зафотошоплена на фоні золотого лану, соняшника і тину з глечиком. Мабуть, цей банер універсальний (має свій номер ГОСТ ще з часів Брєжнєва) і представляє Україну на всіх культурних подіях. Бракувало тільки сала і завивання Поплавського.
Я підійшов до національного стенду і вдав зацікавленого англомовного іноземця. На питання «MayI ask You a few questions?» – одна репрезентантка українського книговидання налякано штурхнула іншу «Слушай там па-анґлійскі, ета к тібє». Далі наш діалог виглядав так:
– Ви не підкажете, які автори зараз в Україні найцікавіші?
– Зараз на стенді немає видавців, я не зможу вам допомогти.
– А ви особисто яких українських авторів читаєте?
– Я не читаю українських авторів, тільки англійських…
– І що ви взагалі не знаєте, які автори популярні?
– Ну, Марія Матіос і Ліна Костенко…
– І що це за література?
– Це підліткова поезія…
І які тут проблеми з цифризацією книговидання, якщо й самого книговидання не видати.
Ложкою меду в бочці дьогтю української присутності у Франкфурті був стенд київського «Мистецького арсеналу». Він виглядав доволі пристойно на фоні інших стендів подібного типу: мав оригінальні банери, достойні українські альбоми і каталоги. Можливо, хоч хтось з тисяч відвідувачів виставки запам’ятає цю експозицію, а не так званий національний стенд, що нагадує напис «Тут був Вася» на готичному соборі, – резюмує Белей.
Улюблений сайт літературної критики
