У листопаді ц.р. «ЛітАкценту» виповниться п’ять років. Наближення цієї відповідальної дати змушує нас думати не лише про поточні, а й про стратегічні речі. Адже задумувався сайт задля досягнення амбітних цілей: хотілося передусім вплинути на стан справ у літературній критиці. Тоді був час, коли про неї вже говорили як про щось таке, що було – і раптом зникло.
Нагадаю: протягом п’яти років ми майже щоденно оновлювали сайт (25-28 матеріалів на місяць). Рубрики часом видозмінювалися, проте основа залишалася непорушною. На самому старті разом зі своїм партнером видавництвом «Темпора» вирішили також не забувати й про паперовий еквівалент: у 2008-2009 рр. видали чотири випуски альманаху «ЛітАкцент» (500-600 сторінок великого формату – в кожному!) — і тепер історикові літератури, сподіваюся, буде легше зорієнтуватися у мозаїці подій тієї пори. А зовсім щойно з’явився тираж збірника «Літературна дефіляда», у якому дев’ятнадцять критиків на 540 сторінках представляють двадцятьох популярних письменників сучасної України. У книгарнях він уже є. 15 вересня ми презентували це видання на львівському Форумі видавців. А 5 жовтня запрошуємо всіх на презентацію на Книжковому Арсеналі, що відбудеться о 19 год. у 3-й залі Національного культурно-мистецького та музейного комплексу «Мистецький Арсенал».
Готуючи збірник, хотілося «реанімувати» призабутий за два десятиліття жанр літературно-критичного нарису. Адже поки що переважають флеш-відгуки на книжкові новинки. А як розвивається творчість того чи того письменника від першої його книжки — дотепер? Саме це питання було центральним для авторів «Літературної дефіляди». І саме під таким кутом Лесь Белей міркував про Петра Мідянку, Юлія Джугастрянська – про Галину Пагутяк, Іван Дзюба – про Володимира Затуливітра, Яна Дубинянська – про Марію Матіос, Тетяна Кохановська і Михайло Назаренко – про Василя Шкляра, Олег Коцарев – про Сергія Жадана, Кость Москалець – про Івана Малковича, Віктор Неборак – про Василя Герасим’юка, Тарас Пастух – про Василя Голобородька, Олега Лишегу й Костя Москальця, Ростислав Семків – про Оксану Забужко… Усіх не називаю, бо перелік, як бачите, довгий.
Так ось, іще раз про амбітні цілі: коли збірник задумувався, ми таємно сподівалися, що після нього скептикам буде значно важче сказати своє: «А критики – немає…» Що насправді тепер скажуть читачі й «герої» книжки – побачимо.
Хочемо, щоб надалі сайт ставав, як казав Тичина, «молодішим од усіх». Себто, щоб у його роботі відчувалося прибуття «молодої крові». За п’ять років довкола «ЛітАкценту» вже сформувалося коло авторів (імен – не менше тридцяти) із числа студентів і недавніх випускників університетів. Власне, сайт створювався передусім задля них. І дуже хотілося б, щоб ті, про кого я зараз кажу, почували себе певною інтелектуальною спільнотою. Отож, дерзайте, молоді й завзяті! Майданчик для цього існує – у творчому сенсі він ваш. А я, зі свого боку, залишаючись шеф-редактором, не заважатиму.
У цьому «не заважатиму» є ще один суттєвий нюанс: протягом п’яти років я особисто редагував практично всі тексти, що розміщувалися на сайті. А давайте відтепер спробуємо більше покластися на «авторську редакцію»?! Це означатиме, що кожен автор має на 100 відсотків відповідати за якість підготовки свого ж таки тексту. Спробуємо?
Сподіваємося ближчим часом попрацювати над оновленням дизайну і структури сайту.
Ще раз закликаю до творчої активності. Фантазуйте. Дискутуйте. Змагайтеся. І ще – пам’ятайте про те, що український культурний продукт не має права бути кепським. Нині це важливо, як ніколи.
Автор численних праць з історії української літератури, зокрема, «Юрій Яновський» (1988), «Володимир Винниченко: парадокси життя і творчості» (2004), «Неубієнна література» (2007), «Сонячний годинник» (2013), «Кільця на древі» (2015), «Повість про Миколу Зерова» (2018). Його перу належить кілька літературно-критичних книг та сценаріїв документальних фільмів.
