Серед усього розмаїття заходів львівського Форуму – презентацій новинок та автограф-сесій, читань поезії, дискусій інтелектуалів, зустрічей перекладачів чи видавців, літературній критиці було присвячено не так уже й багато уваги. Справді помітними подіями можна назвати хіба круглий стіл «”Свої та чужі”. Проблеми дружніх угруповань та ідеологічних кланів у літературній критиці» та презентацію збірника літературно-критичних нарисів «Літературна дефіляда. Сучасна українська критика про сучасну українську літературу», що вийшов у серії «Бібліотека “ЛітАкценту”» видавництва «Темпора». Тоді як метою дискусії «Свої та чужі» був аналіз нинішніх тенденцій в українській критиці, презентація «ЛітАкценту» засвідчила намір формувати нове активне середовище критиків. Першим вагомим підсумком такої роботи саме й стала поява книги «Літературна дефіляда», до створення якої було запрошено критиків різних поколінь – від класиків жанру Івана Дзюби та Миколи Ільницького, творчі набутки яких уже досягли розмірів та значення окремих культурних материків, до молодих та перспективних Леся Белея та Олега Коцарева. Матеріали для «Дефіляди» написали також такі визнані майстри, як Віктор Неборак, Костянтин Москалець, Ростислав Семків, Людмила Таран, Тарас Пастух та інші – загалом дев’ятнадцять авторів представляють двадцятьох знаних сучасних поетів та прозаїків. Також привертає увагу несподіване художнє оформлення Анатолія Василенка: на його дружніх шаржах, що додають виданню нотку гумору й іронії, кожен критик підносить над собою портрет письменника. Впізнавати знайомі обличчя стає вельми цікавою забавою.
Навіть пробігаючи оком перелік авторів збірника, переконуєшся, що літературна критика у нас є, проте потребує платформи для повноцінної та організованої роботи. Якраз про цю проблему говорить у передмові до видання натхненник та один з авторів «Дефіляди» Володимир Панченко: «Хоч більшість українських літературних періодичних видань в обставинах гострої, часом навіть жорстокої, скрути зуміла вистояти, все ж критика з їхніх сторінок майже зникла, звузивши свій спектр переважно до жанру «приятельської» рецензії. Активні критики (Микола Ільницький, Микола Рябчук, Володимир Моренець…) перейшли в академічне літературознавство. Далеко не останню роль відіграло те, що робота критика перестала оплачуватися. Дивний і печальний це феномен – безгонорарні видання!». Навіть із такого погляду «Літературна дефіляда» є приємним винятком із правил нашого незрілого книжкового ринку. Поки що винятком.
Із чудової двадцятки письменників, які стали героями нарисів, на презентації в залі театру «Воскресіння» було тільки двоє – Олег Лишега та Віктор Неборак. Очевидно, це можна пояснити насиченістю програми Форуму видавців. Віктор Неборак у «Дефіляді» виступає одразу в обох іпостасях: і критиком, і письменником. Сам Неборак став автором літературного портрета Василя Герасим’юка, а творчу еволюцію «Прокуратора Бу-Ба-Бу» блискуче аналізує Олександр Стусенко. Текст Стусенка – один із тих, що я встиг прочитати на цей момент, і не можу втриматись від комплімента – це вищий пілотаж!
На зустрічі Віктор Неборак більше говорив про свій досвід роботи критика, зізнаючись, що найважче писати про письменника, з яким тебе пов’язує дружба: «Всі ми, критики, знаємо як легко собі попсути стосунки із тим, про кого пишеш. Тому перед перед публікацією матеріалу, я надіслав текст Василеві Герасим’юку». Про реакцію Герасим’юка можна лише здогадуватись, проте, судячи з усмішки критика, мабуть, усе гаразд. Поділився Віктор Неборак і враженнями про те, як воно читати про себе і завдяки критику відкривати у своїх текстах нове й несподіване, вкотре засвідчивши як часто авторецепція письменника може відрізнятись від прочитання літературознавця.
Безперечно, «парою вечора» стали Тарас Пастух та Олег Лишега. Позаяк з усіх тандемів критик–письменник «Літературної дефіляди» тільки цей було представлено на зустрічі з обох боків, у них просто не було конкурентів. Відзначимо також, що у Тараса Пастуха й математично було найбільше шансів вийти на сцену «в парі», оскільки в «Дефіляді» знаходимо аж три його нариси – про Василя Голобородька, Костянтина Москальця та вже згаданого Олега Лишегу. Всі троє героїв цього критика – автори складної, часто герметичної поезії, що для Тараса Пастуха, якого в академічних колах знають і за його ґрунтовну монографію «Київська школа та її оточення», вочевидь, становить улюблений об’єкт дослідження. Щоправда, на презентації Тарас пожартував, що після особистої зустрічі з Олегом Лишегою й обговорення вже написаного нарису збагнув, що мало що зрозумів із його поезії, проте не став змінювати свого тексту, адже поезія Лишеги не дає однозначних відповідей, вона лише підказує шлях або ж наводить на роздуми. А Олег Лишега з натхненною усмішкою читав зі сцени свої старі-нові поезії зі свіжої збірки «Великий міст», а також знамениту «Пісню 551»: «Поки не пізно – бийся головою об лід!».
Деяким тандемам, на жаль, не судилось зустрітись на презентації. Про це на початку виступу згадав Микола Ільницький, автор літературного портрета Ярослава Павлюка. Микола Миколайович поділився спогадами про цього забутого автора, а також розповів про пошуки ключа до творчості Ярослава Павлюка, який, на думку досвіченого критика, знайшов себе у вдалому поєднанні історії та футурології.
Отож у «Літературній дефіляді» сивочолі авторитети крититичного цеху зійшлися з молодими талантами, а такі популярні постаті сучасного літературного процесу, як Сергій Жадан, Тарас Прохасько чи Оксана Забужко, стоять поруч із авторами, які вже вже відійшли від нас: із Ярославом Павлюком, Василем Кожелянком, Володимиром Затуливітром і Миколою Холодним. Можна лише радіти, що читачі отримали чудову літературно-критичну поліфонію, яку хочеться продовжувати, а як пообіцяв на презентації Володимир Панченко – далі буде.
Народився 1987 року в м. Кам’янець-Подільський. Аспірант кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Львівського національного університету ім. Івана Франка.
