У далекому 1992 р. письменник Вільям Гібсон, художник Денніс Ешбо і видавець Кевін Бегос-молодший створили своєрідний арт-проект: поему «Агріппа (Книга мертвих)», що поширювалася на дискеті, вбудованій в обкладинку художнього альбому Денніса Ешбо.
Програмна оболонка, написана для Mac System 7, у процесі читання поеми перетворювала її текст на нечитабельним набір символів без можливості відновлення.
Чомусь досі ніхто не взяв на себе сміливості з’ясувати роботу програми самознищувального тексту. Проте нещодавно аспірант Університету Торонто Куінн Дюпонт запустив власний проект із назвою Cracking The Agrippa Code: The Challenge («Зламати код Агріппи»), у якому пропонує криптологам з усього світу пояснити, як програма самознищується.
На сайті проекту розміщено текст поеми, виконавчі файли «Агріппи» під Mac System 7, фрагменти вихідного коду на Lisp, відскановані з роздруківок, емулятор Mini vMac, прошивку Mac Plus і операційну систему System 7.0.1, дізассемблер m68kdis, змінені бінарні коди (програма змінює себе після запуску в емуляторі) та інші допоміжні матеріали.
За успішний аналіз і повний технічний опис «механізму самознищення» учасникам змагання пропонують повне зібрання творів творця жанру кіберпанк — Вільяма Гібсона, одного із співавторів проекту «Агріппа».
Спочатку ідея цього проекту належала Кевіну Бегосу, який, незважаючи на свою роботу комерційного видавця, був украй незадоволений комерціалізацією світу мистецтва, що з кожним днем посилюється. Саме він запропонував художнику Деннісу Ешбо створити «художній альбом для комп’ютера, що самознищується». Ешбо вже кілька років товаришував із Гібсоном, якого також зацікавила пропозиція Бегоса.
Проект «Агріппа» цілком вдався. Автори його досхочу потішилися над сучасним книговидавничих бізнесом і притаманною йому бюрократією. Наприклад, для того, щоб зареєструвати свої авторські права на альбом і поему, Ешбо знадобилося за законом відправити дві копії «Агріппи» в Бібліотеку Конгресу, службовці якої зобов’язані були класифікувати цю роботу. Однак для цього з нею треба було ознайомитися. А ознайомитися з нею можна було тільки один раз — зі зрозумілих причин.
Гібсон, Бегос і Ешбо навіть думали над тим, щоб заразити свою роботу справжнісіньким комп’ютерним вірусом, проте вирішили, що таке завдасть більше шкоди, ніж розважить.
Подання роботи відбулося 9 грудня 1992 року в Нью-Йорку. Поему прочитав ілюзіоніст Пенн Джіллетт. Текст поеми одночасно проектувався на великий екран позаду самого читця; все це знімалося на камеру і транслювалося відразу в кілька інших міст. Сама поема зберігалася на спеціальному магнітному диску в вакуумному корпусі.
Звісно, наступного ж дня копіюя тексту, швидше за все, було перехоплено з камери трансляції на великий екран сцени, потрапила на BBS MindVox, а вже звідти вона розійшлася по всьому світу.
Джерело: Gazeta.ua
Улюблений сайт літературної критики
