21 травня завершився фестиваль поезії «Київські Лаври». Цьогорічним нововведенням стало розширення географії фестивалю – поетичні події відбувалися не лише в Києві, а у Харкові. Враження з колишньої столиці привіз «ЛітАкценту» Олег Коцарев, а про Київські ми запитали кількох учасників.
Вано Крюґер:
Як показали «Київські Лаври-2012», цей фестиваль успішно розвивається. Я б навіть ризикнув заявити, що цьогоріч «Київські Лаври» за масштабом і цікавістю заходів, яскравістю поезії, що звучала, впритул наблизилися і вже почали дихати в потилицю Львівському форуму видавців – наймасштабнішій літературній події країни. Нарешті ми дочекалися гідної відповіді Києва Львову: Київ захистив свою честь як культурна столиця.
Єдине, що через спеку не всі витримували сидіти в закритих приміщеннях. А в затишних київських двориках, у яких, за висловом Марка Білорусця, можна знімати кіно в стилі італійського неореалізму, вірші часто не дозволяли читати мешканці навколишніх будинків, погрожуючи викликати міліцію (хоча деякі акції все ж вдалося провести і в двориках).
Особливо важливо відзначити, що цього року на фестивалі потужно була представлена саме українська поезія. Справді, всі зірки сучасної української літератури (а саме таким є гасло «Київських Лаврів»: «Все звёзды современной поэзии!») читали, слухали вірші й просто відпочивали в ці травневі дні в Києві: Олег Лишега, Юрко Винничук, Петро Мідянка, Михайло Григорів та багато інших. Це вщент розбиває закиди до фестивалю як до імперсько-російськоцентричного, що іґнорує «місцевих». А саме такі закиди лунали минулого року.
«Київські Лаври» пройшли на відмінно, просто чудово. З нетерпінням очікую на «Київські Лаври-2013». Сподіваюся, вони будуть ще кращі!
Катя Бабкіна:
Для учасників «Київські Лаври» зорганізовано майже досконало. Якщо порівнювати все з тим же Форумом видавців у Львові — майже не було накладок, кількість локацій обмежена, і вони розташовані на відстані пішої досяжності одна від одної. Це зручно. Програмне наповнення тішить — одними іменами з року в рік, іншими — вперше. Щоправда, є зауваження до налаштування звуку, тісних майданчиків, технічних проблем із під’єднанням відеоапаратури тощо. Але добре знаю, що відповідного місця для літературних читань + пиття-їдження-куріння в Києві просто немає, як організатор культурних подій я це дуже добре знаю. Проте драйвова атмосфера цьогорічних «Київських лаврів» компенсує такі недоліки. На тому дякуємо.
Лесь Белей:
Цьогоріч фестиваль розрісся на два міста і проходив також у Харкові. Київська ж програма була досить насиченою — і географічно, і мовно. Окрім українських, російських та польських поетів, були також грузинські, удмуртські, татарські та ін. Цього року зустрічі відбувалися не в Будинку вчителя, а в ресторації «Диван», букарні «Бабуїн» та книгарні «Чулан».
Переміщення з Будинку вчителя у заклади барового типу відкрили перед організаторами нові можливості. Наприклад, проект «Татаро-удмуртсько-грузинсько-байкальська поезія» відбувався крізь призму «чачі» та «кумишки».
Приємною несподіванкою став проект Богдани Матіяш: «Квіти, сади, дерева, звірі, молитви». Окрім анонсованих Михайла Григоріва, Маріанни Кіяновської, Олега Лишеги, Богдани Матіяш та Мар’яни Савки до авторів в останній мить долучився Микола Воробйов, якого дуже рідко можна почути на публіці.
На заходи, які я відвідав, приходили, як правило, учасники фестивалів, їхні друзі й тільки незначна кількість інших слухачів, що надавало фестивалеві трохи тусовочного відтінку. Це досить прикрий момент, але закид тут можна зробити не так організаторам, як пасивній київській публіці.
Богдана Матіяш:
Про фестиваль відповім зовсім коротко. Знаю, що довкола нього є багато критики й розмов про просування російської культури, але знаю, що якби хотіти, можна заповнити його програму добрими українськими проектами. Просто хтось мав би хотіти цим заопікуватися.
Може, це зле, але з тієї російської поезії, яку чула на фестивалі, до мене ніщо особливо не промовило, – хоча, зрештою, чула не аж так багато. Зате дуже добре було слухати Мідянку. І неймовірно щасливо було, що в одних читаннях можна було об’єднати Григоріва, Воробйова (про якого навіть і не чекалося, що він також прийде) й Лишегу, Кіяновську, Савку. Може, так і не є, але мала відчуття, що зі всіх читань, які тільки модерувала або в яких читала щось сама, ці – за всі роки – були найгарнішими. Просто щасливими. Бо не тільки читалися дуже добрі вірші, але все було дуже доброзичливим і добрим. Дуже лагідним. А в тому, щоби так бути, справді найбільший сенс. І справді дуже раділа, що Григорів і Воробйов, які так давно не мали в Києві читань, нарешті читали. Дуже вдячно їх слухали, і пам’ятати про це теж просто радісно.
Такий дуже приватний мій відгук, але це справді найсильніші враження останніх днів.
Шкодую, що не могла послухати всіх, кого хотіла би. Фізично то трохи тяжко часом. Але ще десь із ними почуємось.
Читайте також:
Маріанну Кіяновську увінчали лаврами.
Улюблений сайт літературної критики
