Харківські «Київські лаври»

Харків уміє дивувати. У дев’ятьох із десяти випадків він повертатиметься до тебе сірим, нудним, претензійно-провінційним, хамським боком, а на десятий раз – раптом як вибухне яскравим, цікавим і самобутнім карнавалом! І де тут сховатися від цитати Тичини про обличчя, котра, здається, давно вже всім у печінках?

Одним із таких «десятих разів» та «дев’ятих валів» стала харківська «філія» міжнародного поетичного фестивалю «Київські лаври» на минулому вікенді. Поетичні, поетично-музичні та відео-поетичні події заповнили кілька харківських залів: це нова, зроблена переважно під контемпорері-арт локація, названа на честь художника-авангардиста ХХ століття «Єрмілов-центр»; також це Літературний музей і Спілка письменників, що перебуває на етапі спроби реформування. А часом фестивальні заходи виривалися й на лункі порожні травневі вулиці.

У перший дощовий день «Лаврів» ми з Богданом-Олегом Горобчуком (котрий тепер рідко десь виступає, це тільки додає Харківським «Лаврам» ексклюзиву) та Любов’ю Якимчук ідемо геть розмоклою і роздовбаною Нетечинською вулицею, що не надто налаштовує на оптимістичний лад. Але в «Єрмілов-центрі» виявляється – ми виступаємо серед чудової інсталяції а-ля 1920-ті роки, а нашим віршам передує забавна музична композиція в такому ж стилі від Івана Світличного та групи «Sviter». Поляк Марцін Сендецький читає свої вірші монотонно і «магічно» – коли Сергій Жадан (куратор фестивалю) декламує переклади, здається, що то зовсім інші тексти. Олександр Ірванець урізноманітнює свою традиційну веселість ліричними нотками. Ростиславу Мельникову випадає виступ після росіянина Андрія Родіонова. Родіонов шалено харизматичний, гучний та назовні ефектний, читати після нього не так і просто, але Мельників чудово впорався, його головна фішка – різноманітність: зміни темпу, гучності. А от російськомовний харківський поет Ілля Рісенберг, цьогорічний лауреат «Русской премии», «бере кількістю», він на одній інтонації читає понад п’ятнадцять хвилин свої цікаві, проте складні для сприйняття на звук тексти.

Незадовго до «Лаврів» ми з Горобчуком мали виступати в Одесі, читати вірші з балкона. Тоді не склалося, та доля наздогнала нас у Харкові. Другий, сонячний день фестивалю. Тротуари та проїжджу частину вулиці Фрунзе займають глядачі, а ми, поети, починаємо виступати з балкона Літературного музею. Тут сьогодні свято – Ніч музеїв. Читаємо майже тим самим складом, плюс Олена Рибка. А от більшість російських поетів на виступ не прийшли – вони купались у харківському Гідропарку та споживали шокуюче дешеві (на їхні мірки) та смачні вареники.

Далі – ще краще. У дворі Літмузею стоїть імпровізована сцена, на деревах розвішане освітлення. Починається музична частина. Чудовий «балканський» гурт із Харкова «Раскардаш». А потім – кульмінація: «Собаки в космосі» та Сергій Жадан зі своїм поетично-соціальним ска. Весь двір наповнюється танцюючими людьми, а наймолодші й найвеселіші вилазять на шиферні дахи сусідніх із Літмузеєм дворів. Шановні читачі, ви давно лазили по дахах? А ці хлопці та дівчата, школярі й студенти – ось вони: танцюють, цілуються й п’ють вино з горла просто на шифері та кричать разом із Жаданом: «Слухай, як дихає Радіо Харків!». На останок виступає гурт «deliKate», що трохи нагадує культову команду «Lюк», яка вже встигла відійти в історію. Після цього глядачі можуть хто піти дивитися фінал Ліги Чемпіонів, а хто – повністю віддатися безкоштовним екскурсіям «Ночі музеїв».

Останній третій день «Київських лаврів» у Харкові став таким собі тихим позитивним російським афтепаті. У приміщенні Спілки письменників гості з Москви – Ніколай Звягінцев, Міхаіл Айзенберг, Даніл Файзов та Юрій Цвєтков – мали би говорити про найкращі російські книжки 2011 року, а насправді переважно просто читали вірші, що теж добре. До них долучився і вже згадуваний Ілля Рісенберг.

Коротке і концертроване — саме таким стало харківське відділення фестивалю «Київські лаври». Одним – привід ознайомитися з новими віршами й музикою. Іншим – ознайомитися з Харковом чи познайомити з ним друзів, поводити характерними двориками й вулицями, котрі у травні не можуть не сподобатися.

І ще одне. На цьому фестивалі жодного разу не виникало питання, чи «вдома» тут почувається українська поезія.