Викладачі Женевського університету Жан-Поль Бронкар і Крістіан Бота опублікували сенсаційний матеріал «Викритий Бахтін. Історія брехуна, шахрайства та колективного марення» про спадщину радянського вченого-лінгвіста Михайла Бахтіна (1895-1975).
На думку швейцарських дослідників, Бахтін присвоїв собі чужі роботи, написані у 1930-ті рр. репресованими вченими Павлом Медвєдєвим і Валентином Волошиновим.
«Дослідивши твори Бахтіна, Жан-Поль Бронкар перейнявся переконанням, що текстам радянського лінгвіста чогось бракувало, — прокоментував Крістіан Бота. – Зокрема, роботи, підписані Волошиновим, і решта праць Бахтіна різко відрізнялися. Ми просто вирішили ретельно зіставити ці тексти, а потім втягнулися у справжнє розслідування, і задумана спочатку стаття вилилася у книгу на 600 сторінок».
Розслідування тривало п’ять років. Женевські автори з’ясували, що Бахтін, Волошинов і Медвєдєв були друзями, проте їхні ідеологічні погляди дуже відрізнялися. Бахтін спочатку відстоював позиції релігійної боротьби в дусі буржуазної реакції, його колеги проповідували суто наукові доктрини. Важко повірити, що Бахтін міг опублікувати такі солідні твори в період з 1925 по 1929, адже навіть його біографи вказують на те, що з 20-х по 60-ті рр. в нього тривав дослідний застій, і він нічого не опублікував за цей час.
Крім цього, існували й інші причини, через які Бахтін навряд чи міг опублікувати у 1920-ті рр. зазначені праці. Вчений перебував у вельми скрутному матеріальному становищі, оскільки у грудні 1928 року був заарештований за звинуваченням у релігійній пропаганді і засуджений до покарання на Соловках. У грудні 1929-го його було звільнено з ув’язнення під домашній арешт. А за кілька місяців вийшла його знаменита праця про Достоєвського.
«На нашу думку, — пояснює ситуацію Жан-Поль Бронкар, — сталося наступне. Прагнучи допомогти другові й колезі відновити репутацію, що похитнулася в очах влади, Медвєдєв, який працював на той час у видавництві, де й вийшла праця про Достоєвського, і Волошинов, який присвятив знаменитому письменникові тему своєї дисертації, зібрали уривки текстів, розпочатих раніше Бахтіним, і зліпили з них цілісний твір. У 60-ті рр., коли перевидавався „бахтінський“ Достоєвський, вчений не зміг внести до тексту будь-які серйозні поправки або доповнення — це мимоволі піднімає питання. У той переломний момент Бахтін і популяризатори його творчості стояли перед вибором: або визнати авторство інших текстів Медвєдєва і Волошинова, чия близькість із „Достоєвським“ не могла не викликати подиву, або визнати, що перу не одного лише Бахтіна належать всі сторінки у його „Достоєвському“, так само як і в інших його роботах».
Медведєва було розстріляно у 1938 р., а Волошинов помер від туберкульозу на два роки раніше. Правди дошукатися сьогодні досить важко. Дослідникам залишається будувати на дозвіллі здогадки. А у своїх припущеннях женевські фахівці йдуть далеко: «У 2003 році було опубліковано французьку працю Бахтіна „До філософії вчинку“ («Pour une philosophie de l’acte»), яка вважається нібито першим рукописом вченого, — продовжив Жан-Поль Бронкар. – Це текст, у якому міститься філософська програма Бахтіна, — вельми посередній. Думки викладені незв’язно, а місцями і просто незрозуміло. Уявити неможливо, що та ж сама людина написала такі видатні твори, як «Марксизм і філософія мови» і «Формальний метод в літературі».
Важко з’ясувати, наскільки причетний сам Бахтін до цієї ситуації. «У той момент Бахтін вже був літньою хворою людиною, — зазначив Жан-Поль Бронкар. – Складно сказати, якою мірою він дав свою згоду на підтасовування фактів. Був він натхненником наклепу, чи його до цього підштовхнуло оточення, що передчувало тріумф?»
Зрештою, женевських дослідників не так обурюють не так привабливі дії, що мали місце в Росії напередодні падіння радянської системи, як те, з якою готовністю і радістю Бахтіна підняли на щит західні вчені кола. «Ми просто приголомшені, з якою легкістю серйозні і компетентні, здавалося б, автори сприйняли те, що межує зі справжнім „інтерпретативним маренням“, — сказав на закінчення Жан-Поль Бронкар. – І все ж, ми нічого не вигадали. Весь матеріал, використаний у нашій книзі, вже років п’ятнадцять був доступний дослідникам. І тим не менше, це не завадило тим, хто побудував свою кар’єру на імені Бахтіна, і далі вірити у власні винаходи й систематично ігнорувати Медвєдєва і Волошинова, чиї заслуги варто сьогодні повністю реабілітувати».
Джерело: «Дзеркало тижня».
Улюблений сайт літературної критики
