Стронґовський: «Привернули увагу не так події, як тенденції»
— Що з прочитаного в 2011 р. Вам найбільше запам’яталося? Які твори сучасних українських письменників були серед Вашої лектури?
— Читав багато иншими мовами – адже в Польщі, наприклад, вийшов том із усіма віршами Марціна Сьвєтліцького, їх там 853, і всі прекрасні. Пробую опановувати каталонську, чому сприяють кілька поетичних книжок подарованих Каталіною Джіроною. Пречудові «Дайни: Латиські народні пісні» у перекладах Юрія Садловського. Безумовно варті уваги обидві цьогорічні книги Петра Мідянки і свіжа – Богдани Матіяш.
У читаній українській прозі головнішої події, ніж «Хронос» Антиповича, не бачу. Це, звісно не роман, а незле прописана белетризація фантастичного серіялу, але так у нас поки не писали, та й уваги до фантастичної книги поки такої не було. Цьогоріч оприявнилася ще одна цікава тенденція – найгучніші, найобговорюваніші книги року цілком можна не читати – з літературного боку вони того не варті, а перебування в їх інформаційній хмарі цілком замінює читання. З просто хорошої прози – «Дерево Бодхі» Петра Яценка та перша половина «Піци Гімалаї» Ірени Карпи.
— Яку з поетичних чи прозових книжок Ви б назвали «дебютом року»?
— «Ран» Ірини Шувалової.
— Які з подій літературного життя привернули Вашу увагу цього року?
— Увагу привернули не так події, як тенденції. Через відсутність переконливого майданчика для видання поезії, очікувалося значне скорочення виданих поетичних книжок. Цього не сталося – ґранди почали видаватися у менших видавництвах, частину видавничих обов’язків перебрали на себе фестивалі, а молодняк повернувся у самвидав та опанував піксельну книгу.
Важливим фактором літжиття країни несподівано став фейсбук, про що свідчить започаткування рейтинґу «Читають всі», участь у якому можлива лише там. Загалом, соціяльні мережі перебирають на себе частину літпроцесу, тому цікаво, чим це все обернеться для літератури.
Ну і не можуть не радувати намагання перебрати першість серед літфестивалів у «Форуму Видавців». Поява «Книжкового Арсеналу», значне пожвавлення «Медвіну» – ознаки посилення конкуренції. А будь-яка боротьба за споживача вигідна, насамперед, споживачам.
Трофименко Тетяна: «Кількість довколалітературних скандалів неприємно вражала»
— Що з прочитаного в 2011 р. Вам найбільше запам’яталося? Які твори сучасних українських письменників були серед Вашої лектури?
— 2011 року з’явилося багато перекладів цікавих авторів. Найбільш близьким для мене став текст Ромена Ґарі «Обіцяння на світанку». Варто згадати і про дослідження Робера Мюшамбле «Оргазм і Захід» – прикметною була рецепція цього твору, зокрема й у коментарях на «ЛітАкценті». Хоча, як виявилося, багато хто вважає ганебним студіювати подібні теми — думаю, що така розвідка на вітчизняному матеріалі збагатила б наші уявлення про історію літературного процесу в Україні. До речі, один із розділів збірки есеїв професора Леоніда Ушкалова «Від бароко до постмодерну» досліджує саме цю проблематику, хоча, насамперед, там можна знайти багато цікавого про Григорія Сковороду, Тараса Шевченка та інших «знакових» авторів. Безперечно, «книгою року» серед літературознавчих студій назву «Апологію модерну» Віри Агеєвої. Думаю, вказані дослідники впевнено прямують до створення цілісної історії літератури, незаангажованої та цікавої в читанні, чого дуже бракує і школі, і вишам, і суспільству загалом. 2011-й дав зразки доброї поезії, що дарує не лише естетичну, а й інтелектуальну насолоду (йдеться про збірки Павла Коробчука, Оксани Луцишиної, Богдани Матіяш, Ірини Шувалової, колективну збірку «Метаморфози» та інші). У прозі досить оптимістично розпочала рік Наталка Сняданко з «Гербарієм коханців», а завершив Тарас Антипович «Хроносом».
— Яку з поетичних чи прозових книжок Ви б назвали «дебютом року»?
— Якщо говорити про дебют у вигляді надрукованої книги, то це, безперечно, збірка віршів Ірини Шувалової «Ран».
— Які з подій літературного життя привернули Вашу увагу цього року?
— Увагу привернуло багато подій, але справді цього року кількість довколалітературних скандалів неприємно вражала. Власне література при цьому відходила на другий план – хибний шлях, насамперед, для учасників тих колізій. Із позитивних вражень – харківські фестивалі «Акумулятор» і «Йогансен-фест», а також спільний українсько-польський проект театру «Арабески» та театру-студії «Коло» під провокативною назвою «Бляха-муха». Це – вистава, побудована на фрагментах доволі непростих п’єс польського драматурга трагічної долі Віткаци (Станіслава Іґнація Віткевича). Режисерам і акторам вдалося створити направду вражаюче дійство, що передає абсурдність довколишнього світу, поєднує найсвітлішу наївність і найогидніший цинізм, кохання, зраду, смерть і кабаре. Наразі читаю переклади драм Віткаци, зроблені Михайлом Барбарою, і сподіваюся, що наступного року матимемо нагоду говорити про них як про книгу.
Віра Балдинюк: «Цього року особливо виразною і талановитою була українська есеїстика»
— Що з прочитаного в 2011 р. Вам найбільше запам’яталося? Які твори сучасних українських письменників були серед Вашої лектури?
— Цього року особливо виразною і талановитою була українська есеїстика. З великим задоволенням читалися «Господні комарики» Віталія Жежери та «Аби книжка» Олександра Бойченка, «Постколоніальний синдром» Миколи Рябчука та «Котилася торба» Василя Махна. Ці книжки хочеться передати колу своїх приятелів для подальшого читання та обговорення. Гідне місце в цьому переліку займає «Лексикон інтимних міст» Юрія Андруховича. Фотографія автора в образі волоцюги на звороті книжки мусить натякнути читачам на гру письменника з ролями, коли він перетворюється з відстороненого «автора за вікном європейської кав’ярні», як багато хто його сприймає, на того, хто любить батьківщину зсередини, причому без взаємності.
Запам’яталися чудові переклади романів Ольги Токарчук – «Веди свій плуг понад кістками мертвих» Божени Антоняк та «Бігуни» Остапа Сливинського. Почесне місце на книжковій полиці посів переклад есеїстики Чеслава Мілоша «Велике князівство літератури».
— Яку з поетичних чи прозових книжок Ви б назвали «дебютом року»?
— Прозовий дебют Ліни Костенко назве хтось інший, а я згадаю книжку, яка цього року побачила світ у видавництві «Смолоскип» – монографія Олесі Омельчук «Літературні ідеали українського вістниківства». Це оригінальний погляд на міжвоєнний період в літературі, захопливе читання , яке відкриває безліч цікавих фактів та висновків про різні концепції ідеальної літератури з погляду Євгена Маланюка, Олени Теліги, Дмитра Донцова – пристрасть, полум’яність, маскулінність, мілітаризм та ін .
— Які з подій літературного життя привернули Вашу увагу цього року?
— Лист інтелігенції Львова до Ліни Костенко. Він засвідчив наслідки недбалої культурної журналістики, а також прагнення людей стати кращими, ніж вони є насправді – захищати честь письменниці від уявних ворогів.
Вихід піксельної книжки Олени Захарченко «Сім воріт», спродюсований її чоловіком – Артемом Захарченком. Йдеться не про художні якості повісті, а про, так би мовити, менеджмент і логістику проекту, який може стати вдалим прикладом підготовки й реалізації художніх видань в електронному вигляді й аудіоформаті з професійним озвученням.
Міжнародний поетичний фестиваль «Meridian Czernowitz», який розвиває власні книжкові проекти. Одна з важливих подій року – поява українських авторів у журналі «Новый мир» у перекладі Олени Марінічевої, яка за свою роботу отримала відзнаку цього видання.
Улюблений сайт літературної критики
