11 червня відійшла у вічність д-р Анна-Галя Горбач – перекладач з української на німецьку, неформальний, хоч і дуже ефективний культур-аташе України в Німеччині, але передусім – Великий Доброчинець, яка незмінно несла людям добро. За нього вона тепер, я певен, і буде Богом помилувана.
У житті багатьох українських політв’язнів, зокрема моєму, ця жінка – поряд із Зіновієм і Лідою Марцюками з Мюнхена, Зеновією Бігун із США, Осипом Красієм з Великої Британії, а також багатьма іншими простими й скромними доброчинцями з української діаспори – була посланцем Милосердного Бога, що чував над нами й нашими родинами. Скільки пакунків вона запакувала своїми руками, висилаючи найнеобхідніше тим в Україні, хто опинявся під пресом КГБ! Скільки листів і поштівок написала вона, вкладаючи в них свою душу й серце! В дисидентських колах достатньо було згадати ім’я «пані Галя», як всі відразу розуміли, про кого йдеться: яснішали людські обличчя, а в душі розливалася хвиля теплої вдячності. Як же легко буде тепер постати перед Богом тій, що незмінно приходила до тих невинних, «хто був у в’язниці»!
Такі контакти з тими, хто був з того боку «залізної завіси», часто супроводжувалися звинуваченнями у «колабораціонізмі з комуністами», що виходили з уст багатьох твердопринципних партійних діячів у діаспорі. Бо діаспора в той час також поділилася на два табори (це вже фатум наш такий – ділитися), один із яких зрікався будь-яких контактів з ідеологічно непевними земляками в підрадянській Україні, а другий намагався «бачити за лісом окремі дерева» й бути опорою навіть кволим паросткам відроджуваного українства. Пані Галя вміла робити це останнє з великою широтою душі, а тому сприймала звинувачення з належною смиренністю.
В Анні-Галі Горбач прекрасно поєднувались її власний творчий струмінь, що приніс їй ім’я і визнання в літературі, і вміння бути надійною помічницею для творчого наукового життя її чоловіка, відомого мовознавця-славіста Олекси Горбача. Вони створили прекрасну родину, в якій шанували Бога й релігійні традиції, безмежно любили Україну, цінували розум і наукові традиції, шанували гідність людини та одвічні моральні засади. Пані Галя була мудрою жінкою, яка добре пізнала труднощі життя, а тому була доброю матір’ю й берегинею домашнього затишку та подружньої гармонії. Подружжя Горбачів виховали й вивели на життєву дорогу трійко дітей – Катерину, Марка й Марину, до яких ми сьогодні й спрямовуємо наші найщиріші співчуття.
Окремо слід сказати про релігійність цієї родини. Пані Анна-Галя Горбач походить із православного буковинського роду, її чоловік Олекса – з греко-католицького галицького. Проте в їхній родині не було і сліду того болісного розламу, що його вже 400 літ переживає вся Україна. Родина Горбачів була ілюстрацією того, що любов вивищується понад усякими розколами й спроможна ефективно залікувати їх. Обоє Горбачів добре знали життя українських Церков і вміли бути їм опорою. Водночас вони добре усвідомлювали всі слабинки духовенства та сприймали їх дуже по-українськи: з милим гумором, але при цьому і з належною незлобивістю.
Вони були друзями для багатьох високих єрархів і простих священиків, отож не дивно, що вони з радістю приглядалися до відродження Церкви в Україні та, зокрема, до розвитку Українського католицького університету. Свого часу п. Олекса був викладачем цього університету в час його існування в Римі – п. Анна-Галя радо відвідувала УКУ, що постав уже у Львові, й не раз виступала в ньому. Вони вміли допомогти, віддаючи належне за здобутки, й доброзичливо остерегти, не викликаючи напруги противленства.
Хай згадає Господь їхні добрі діла у Царстві Своїм! Хай прийме душу новоупокоєної Анни-Галі й оселить її там, де праведні спочивають! Вічная їй пам’ять!
Мирослав Маринович,
14 червня 2011 року
ucu.edu.ua
Улюблений сайт літературної критики
