Днями завершився VI Міжнародний фестиваль поезії «Київські Лаври». Поети відчитали свої тексти, випили разом, ще раз випили разом і роз’їхалися по домівках, де будуть радісно переглядати фотозвіти різних інтернет-видань. Усе, як на поетичних фестивалях.
Цьогорічні «Лаври» мали майже таку ж програму, як і щороку. Левову частку всіх акцій робила незмінна тусовка журналу «ШО» та друзі Олександра Кабанова. Як правило, це російськомовні поети з-над Москви-ріки чи Потомаку. Стар-ґестами, отже, були російська дисидентка з паризькою пропискою Наталья Ґорбанєвськая та московський поет Дмітрій Водєнніков. Цього року до «Лаврів» долучився також Польський інститут, який привіз на фестиваль лауреата престижної премії «Nike» Евґеніуша Ткачишина-Дицького, Дарека Фокса, Тадеуша Домбровського та Йоанну Мюллер. Була й україномовна поезія, але кількісно вона топилася у російськомовній програмі.
Тому виникає логічне запитання: чи так має виглядати міжнародний київський фестиваль поезії. Це питання першим порушив Павло Коробчук, чим зняв бурю перепостів та гнівних реплік у затишній українській блоґосфері.
Як на мене, то все відбувається за законами жанру поетичних фестивалів. Усі організатори фестів скликають у першу чергу своїх друзів і в доважок запрошують когось для різноманітності. He who pays the piper calls the tune, як кажуть англійці. Гості, як правило, поводяться за неписаними правилами тусовочності і ходять тільки на виступи «своїх», ігноруючи виступи інших. Так виглядають «Київські лаври», так виглядає «Міжнародний літературний фестиваль» при львівському Форумі видавців, так виглядають усі літературні частини великих фестивалів на зразок «Фортмісії» чи «Потягу до Яремчі».
Отже, закидати «Київським лаврам» якусь тенденційність чи зорієнтованість я б не став. Це можна було б сміливо зробити, якщо організатором була би якась державна структура, що зобов’язана представляти обличчя країни, а не журнал «ШО». Я би радше кинув камінь у город аналогічних «свідомих» україномовних структур. Що заважає, для прикладу, журналу «Критика» чи комусь іншому знайти спонсора і організувати свої, такі ж потужні, але уже не «Кіефъскіе», а «Київські Лаври», з програмою, у якій були б самі україномовні літератори? Питання радше риторичне.
Журнал «ШО» має свою нішу автури, і саме її він просуває. Це його законне право. Тим паче, ще з минулого фестивалю до СНДшного набору учасників долучилася Польща (минулого року лауреатом «Лаврів» став польський поет і перекладач Богдан Задура). Якщо б, крім Польського інституту, до «Лаврів» залучити British Council, Alliance Francaise, Чеський центр та інші подібні структури, то його статус міжнародного мав би яскравіше вираження.
