Македонська література в 130-томах

Літературу цієї невеличкої балканської країни я відкрила для себе зовсім нещодавно – коли вперше побувала на Міжнародному поетичному фестивалі «Струзькі вечори поезії»і там заприятелювала з кількома цікавими македонськими поетами. Пізніше, коли доля закинула мене до цієї країни вже на значно довший час, я почала вивчати македонську мову і в оригіналі читати твори не лише місцевих поетів, а й прозаїків.

Звісно, знайомлячись з будь-якою сучасною літературою, варто поцікавитися її історією, а, отже – традиціями. Але в даному випадку не до кінця визначеним залишається саме поняття «македонська література». Або це література, написана винятково македонською мовою, або ж та, яка впродовж віків творилася на території сучасної Республіки Македонії і є, так би мовити, македонською за духом.

До середини минулого століття літературною мовою македонської землі була переважно болгарська, хоча деякі автори писали також сербськохорватською, грецькою, ароманською та албанською. Нинішня ж македонська вважалася всього лиш діалектом болгарської мови.

І тільки в п’ятдесятих роках ХХ ст. відомий письменник та лінгвіст Блаже Конескі видає перший «Правопис» та першу «Граматику македонської літературної мови». Пізніше виходять й інші його наукові роботи, зокрема «Словник македонської мови» та «Історія македонської мови». Взявши за основу кириличну абетку і болгарську граматику, Блаже Конескі фактично легалізував ще одну південнослов’янську мову.

Відтак, якщо послуговуватися мовним підходом до поняття «македонська література», виходить, що вона ще зовсім молода і не охоплює вповні навіть двадцятого століття. З іншого боку, якщо визнати другий – територіальний – підхід, тоді доведеться позбавити болгарську літературу чималої частки писемних пам’яток та видатних імен. Окрім того, виникає питання, куди віднести і як назвати сучасну албанську літературу, писану на території Македонії (албанці складають половину населення країни), адже, незважаючи на те, що деякі з цих авторів пишуть і албанською, і македонською, їхні твори представляють зовсім іншу, чужу для слов’янського світу, культуру.

Звісно, самі македонці у визначенні поняття своєї літератури звикли дотримуватися територіального підходу (щоправда, щодо албанців ще як слід не визначилися). Натомість болгари категорично наполягають на тому, що всі літературні тексти, створені на македонській землі до югославського періоду, слід розглядати в контексті винятково болгарської культури, оскільки Македонія на той час була лише одним з етнографічних регіонів Болгарії, як, скажімо, Закарпаття чи Галичина на території сучасної України. І все ж таки, враховуючи всі ті складні історичні процеси, які відбувалися протягом віків на Балканських землях, за будь-якого підходу не варто вдаватися до так званого «національного суб’єктивізму». Зрештою, в українській літературі також було чимало авторів, які в силу політичних або суто прагматичних міркувань були змушені писати польською та російською мовами, але від того зовсім не втратили своєї національної ідентичності. Мабуть-таки, правда в тому, що національний характер літератури визначається її змістом, а також самосвідомістю і внутрішньою ментальністю самого автора.

Минулого року з ініціативи Товариства македонських письменників та за фінансової підтримки Міністерства культури Республіки Македонії вийшла 130-томна академічна серія «Македонська література», де, на думку місцевих науковців, зібрано твори кращих македонських авторів – від початку писемності й досі, в усіх стилях і жанрах: поезія, проза, драматургія, літературна критика. Кожен із 130-ти томів, виданий накладом 1000 примірників, містить грунтовну академічну передмову, примітки та бібліографію. Видання здійснене досить якісно та в солідному обсязі – загальна кількість сторінок становить 30 000. У серії представлено загалом двісті імен, сто з яких заявлені в окремих томах, решта – в антологіях, що являють собою літературну панораму за епохами і притаманними цим епохам літературними традиціями.

Наприклад, том перший – «Македонска книжевтост IX-XVIII век» («Македонська література IX-XVIII ст.»), де, зокрема, представлена Охридська літературна школа, створена 886 року і пов’язана з іменами учнів Св. Кирила та Мефодія – Климента та Наума Охридських. Автори цієї школи займалися насамперед перекладом текстів Святого Письма на староболгарську (старослов’янську) мову, а також писанням власних – переважно релігійних – текстів. Спершу використовували глаголичну абетку, і лише з ХІІ ст. відбувся перехід на кирилицю, розроблену Климентом Охридським. Опісля смерті братів Климента та Наума літературну школу продовжили їхні учні, більшість із яких, на жаль, залишились анонімними (що було продиктовано релігійними міркуваннями). Лише деякі з них ставили у кінці текстів свої скромні імена. Наприклад, єпископ Марко, який описував житія охридських святих. Серед пізніших авторів Охридської школи згадуються Костянтин Презвітер, єпископ Преславський, святий Атанасій Великий, чорноризець Храбар.

Ще один з колективних збірників 130-томної серії «Македонська література» називається «Книжевната преродба» («Літературне відродження. Панорама македонської поезії 19 ст.»). На ньому хотілося б зупинитися більш детально, адже йдеться про такі важливі для македонської літератури постаті, як Костянтин та Дімітар Міладінови. Вони є основоположниками македонської поезії середини ХІХ століття, а точніше – македонського літературного романтизму. Брати Міладінови фактично розпочали відродження своєї словесності і першими заявили про можливість великого й глибокого синтезу поетики усної народної творчості та індивідуального мистецтва. В умовах, коли македонська земля з одного боку перебувала під турецьким гнітом, а з другого – зазнавала грецької культурно-мовної експансії, Костянтин та Димитар писали свої твори болгарською літературною мовою, відчутно розбавляючи її суто македонськими діалектними формами, взятими з народнопісенних джерел.

Книга «Літературне відродження» упорядкована академіком Гане Тодоровскі, який сам, між іншим, вважається одним із кращих македонських поетів. На 445 сторінках вміщено поетичні твори понад півсотні авторів – представників македонського романтизму, які писали болгарською, рідше – грецькою та ароманською мовами. Усі ці тексти перекладено на сучасну македонську мову – переважно самим академіком Тодоровським і подано в контексті історії македонської словесності. Збірник містить насамперед олітературнені тексти народних пісень та сказань. Враховуючи тодішні політичні обставини, не дивно, що за своєю тематикою більшість із цих творів відбиває прагнення македонського народу до свободи, до утвердження власної віри і мови. Дуже часто співці звертаються до Бога і до Матері-землі (яку називають то Болгарією, то Македонією), просячи про захист і допомогу. Більшість поезій містять довгі сюжетні оповіді. Це насамперед вірші Григора Прлічева («Охридська юрба», «Отаман», «До музи»), Депи Каваевої («Святий Петро і його мати»), Йордана Хаджи Константинова-Джинота («Рай Божий», «Весілля Іви від Меглена», «Гірка чаша князя Лазаря»), Йована Міхайлова («Народження  Олександра Великого»), Райко Жинзіфова («На чужині», «Безсоння») та ін.

Дотримуючись хронологічної послідовності, мушу назвати ще одне знакове ім’я – Кочо Рацин (1908-1943рр.) – поет, прозаїк, критик, публіцист, фольклорист. У 1939 р. в Загребі чотиримільйонним накладом була видана і розповсюджена по всій Югославії та в Болгарії перша книга поета — «Бели мугри» («Білі зорі»). Попри те, що Кочо Рацин писав свої поезії сербськохорватською та болгарською мовами, прийнято вважати, що саме з цієї книги розпочався новий етап у власне македонській літературі ХХ ст. Творчість Кочо Рацина – як за тематикою, так і за стилістикою – має яскраво виражене національне звучання, що стає добрим підгрунтям для подальших поколінь македонських письменників.

Отже, переходжу до літератури другої половини ХХ століття, яка складає основну частину вищезгаданого 130-томника і вже без сумніву є власне македонською – як за територіальним, так і за мовним критеріями.

У томі 15 варто виділити автора на ім’я. Блаже Конескі (1921-1993). Книга «Послание» («Послання»). Цього творця нової граматики справедливо вважають ключовою для македонської літератури постаттю. До заявленої книги увійшли вибрані поезії Конескі – від найперших, виданих в часописі «Міст» 1945 року і до останніх, зі збірки «Чорний овен» (1993). Для поезії Блаже Конескі характерні інтимні та національно-історичні мотиви, оспівуванння минулого, далекого і близького, модерністичне переосмислення пісень, казок, легенд і міфів, а відтак розкриття духовної багатовимірності усної народної творчості, екзистенційні, філософські роздуми про людину і світ. Мова цієї поезії – проста й строга водночас. Із плином часу вірші Конескі стають дедалі коротшими, виваженішими і позбавленими образності: нічого зайвого і декоративного, лише класична краса, строгість, головна суть, духовна і поетична зрілість. Автор рухається від сонета, катрена і терцини до вільного вірша й ліричної прози, пронизаної глибокими і болючими роздумами. Книга «Послання» також містить вибрані прозові твори Блаже Конескі, об’єднані заголовком «Виноградник».

Ще один цікавий поет — Ацо Шопов (1923 – 1982 рр.). «Раѓањето на зборот» («Народження слова»). Це його вибрані поезії, написані впродовж 1944-1980 рр. Уже в ранніх віршах Шопова пробивається глибоко чуттєве і особисте ставлення до світу, виражене за допомогою класичних канонів, футуризму (марші та гімни), експресіонізму та усної поетики. Оскільки, ще будучи гімназистом, поет брав участь у антифашистській боротьбі, його перша збірка супроводжується воєнними мотивами: туга, біль за рідну землю, гнів на ворога, розлука з рідними людьми, смерть від ворожої кулі.  Згодом, у пізніших збірках Шопов відмовляється від соціальних мотивів і переходить до глибокої замисленості, філософічних роздумів про минуле й теперішнє, зосереджує свою увагу на нюансах природи, людського тіла, духу. Мова його віршів стає герметичною, зашифрованою, занадто метафоричною, сповненою символів та додаткових значень. Та за всіх своїх внутрішніх транформаціях Ацо Шопов залишається насамперед витонченим, глибоким ліриком.

Матея Матевскі (нар. 1929 р.) увійшов до антології з добіркою віршів «Прогонети од раjот» («Вигнані з раю»). Перша книжка цього поета «Дощі» вийшла 1956 року, привабивши увагу літературних критиків  оригінальною поетичною формою, що відчутно домінувала над змістом. Будучи одним із перших македонських модерністів, Матея Матевскі відкрив шляхи до нових виражальних можливостей в македонській поезії, але водночас і вибудував міст поміж традицією та новими тенденціями, що значною мірою були перейняті від західноєвропейських літератур. Можна сказати, що Матевскі – це поет, який оспівує втрату: втрату природності, втрату пам’яті, втрату ілюзій. Від збірки до збірки таке трагічне відчуття лише загострюється: від солодкої ностальгії та легкої меланхолії поет доходить до тяжких і гірких зізнань, перетворюючи їх в одну поетично-філософську візію людського перебування на землі. Отож пізніша поезія Матевскі пронизана понурими та жаскими тонами.

Гане Тодоровскі (нар. 1929р.) презентований в антології вибраними поезіями з усіх збірок, починаючи від першої, виданої 1951 року. Ранні твори Тодоровскі складаються переважно з присвят видатним болгаро-македонським громадським, політичним та культурним діячам («Гоце Делчев», «Вапцарову» та ін.), пейзажної, патріотичної та інтимної лірики, написаної у строгому класичному стилі, – і тут дається взнаки добра болгарська поетична школа, яку пройшов поет. Але більшої уваги заслуговують пізніші збірки Гане Тодоровскі, що вирізняються насамперед своєю експериментаторською свіжістю, мовною та стилістичною віртуозністю. І все ж таки, попри неприховану пристрасть до поетичного вправляння, до гри зі словами та з їхньою внутрішньою музикою, форма в поезії Тодоровскі ніколи не переважає над змістом, а швидше навпаки – лише підсилює його, розставляючи акценти на тих чи інших значеннях. Адже тематика пізніших поезій Гане Тодоровскі залишається незмінною – насамперед, це громадянська лірика із закликами до національного самоствердження незалежного македонського народу, а також інтимна лірика, в якій по-особливому ніжно розкривається незіпсована роками романтична душа поета.

Творчість Паскаля Гілевскі (нар. 1939р.) представлено романом «Зоjа» («Зоя»). Вперше цей твір був виданий у 1986 р. Написаний він у романтично-реалістичному стилі, але зовсім відмінний від класичного романтизму, сповнений дещо екзотичної уяви, переплетеної з реальними кадрами македонського життя початку ХХ ст., коли Македонія ще була під турецьким ігом. Прологом до роману є уривки зі щоденника македонського воєводи Василя Чакаларова (записи датуються від 17 травня до 5 вересня 1903 р. – час Ілінденського повстання). Завершується роман також уривками зі щоденника, але цього разу воєводиного комісара Івана Попова (записи з 25 жовтня 1911 до 1912 р. – напередодні початку Балканських воєн), де йдеться про все ще незгасле кохання Вангела Міялкова з села Сетома до головної героїні роману – Зої, яка, ставши жінкою турецького воїна Алі, перетворилася на Фатіму. Власне, фабула самої оповіді в романі розгортається навколо цього любовного трикутника: Вангел – Зоя – Алі. Мова викладу П.Гілевскі рясніє археологізмами. Це оригінальний, автентичний, повний старих і вже забутих слів македонський говір з чималою кількістю турцизмів, які на той час македонці використовували у своєму щоденному спілкуванні. Тому в кінці книги подається спеціальний словник. Роман є цінним і для етнографів, адже в ньому дуже добре описане тодішнє сільське життя, звичаї, вірування і побут – як македонського, так і турецького народів.

Роман     Дімітара Башевскі (нар. 1943р.)«Бунар» («Криниця») приніс авторові найбільший успіх і здобув чимало нагород на місцевих та міжнародних літературних конкурсах, був перекладений англійською, чеською, румунською, грецькою, сербською, турецькою та албанською мовами. Вся оповідь ведеться від першої особи однини. Це – сповідь героя перед самим собою і водночас упертий пошук самого себе. За структурою твір нагадує зняті на кінокамеру і поспіхом склеєні кадри людського життя. Основне місце дії зосереджене довкола одного села на півдні Македонії, в якому народився, виріс і до якого повернувся на схилі літ Симон. Роман написаний у постмодерному стилі з притаманним балканській літературі заглибленням у давні символи та архетипи.  Особливої уваги заслуговує символ криниці. «Минуле життя – ніби криниця» – така думка героя фактично стає провідною думкою всього роману. Письменник Симон копає свою криницю, аби віднайти записані у старих рукописах фрагменти життя свого предка Ніколи Поцо, тобто власне коріння, закопане у підземних просторах батьківської хати, а отже – живильну воду роду, без якої неможливо написати задуману повість.

Дімітар Мітрев (1919-1976) у своїй літературознавчій праці «Кодот на македонстката книжевна істориjа» («Код македонської літературної історії») розповідає про творчість братів Костянтина та Димитра Міладінових, Григора Прлічева та Ніколи Вапцарова. Не зважаючи на те, що ці імена однаково присутні і в болгарській, і в македонській літературах, Дімітар Мітрев у своїх дослідженнях доводить визначальну роль вищезгаданих постатей для становлення і розвитку саме македонської словесної традиції, відтак представляє апологію македонської етно-культурної специфіки, що виявилося у творчості цих авторів.

Можна продовжувати знайомство з македонською літературою далі, розповідаючи, скажімо, про творість Радована Павловського та Йована Котеського, Владо Урошевіча та Богомила Гюзела, Петара Бошковського та Михаїла Ренджова, або ж про дещо молодших представників македонської літератури: Чедо Якімовського, Ефтіма Клетнікова, Санде Стойчевського, Весну Ацевську, Бранка Цвєткоскі та інших. Тому не кваплюся підводити під своїм оглядом риску. Просто роблю паузу, сподіваючись, що найближчим часом мені вдаться більш детально ознайомити українських читачів із сучасною македонською літературою. Адже кожен із згаданих мною авторів заслуговує щонайменше на окрему статтю, проілюстровану перекладеними фрагментами творів.

До речі, серія «МК» не завершується 130-м томом. Нині готуються до видання наступні книги, до яких увійшли твори представників наймолодшої генерації письменників Македонії.