Від редакції. «Нескінченна історія» Міхаеля Енде, видана львівським «Старим Левом», привернула увагу відразу кількох наших авторів. Про неї розмірковував стронґовський, а тепер пропонуємо ознайомитися з рефлексіми Галини Романенко, яку, як ви пересвідчитеся, також зачарувало мистецтво фантазії і фантазія мистецтва.
Існує такий жанр «дорослої» літератури, яку називають «дитячою». Або існує така форма викладу важливих думок, як «книга для дітей». Хоча ці формулювання зовсім не мають на меті оскаржувати ту думку (і, зрештою, факт), що «Нескінченна Історія» – особлива книга саме для дітей і таки улюблена для кількох поколінь маленьких читачів.
Це дуже важливе для читацького досвіду поняття «улюблена книга». Її хочеться час від часу перечитувати. Або в ній хочеться залишитися. Тож дуже зручно, коли це — нескінченна історія.
Про «Нескінченну Історію» Міхаеля Енде випадає говорити, починаючи від читача не лише тому, що кожен переклад – це і нове прочитання саме по собі, і новий заклик до прочитання. А насамперед тому, що сама Історія починається із читача.
Ось маленький хлопчик випадково забігає до букініста, ось хапає якусь невідому таємничу книгу, ось біжить, шукаючи місця, де б її було зручно «поглинути», ось запирається на шкільному горищі і розгортає свій скарб… Ані почуття голоду, ані інші природні потреби, ані різні страхи, а надто – страх покарання, не змушують його покинути захопливе заняття й повернутися додому. Навіть коли на горищі стає зовсім темно, він запалює недопалок свічки і продовжує стежити за тим, що відбувається по той бік книжки. Можна сказати: прозорий прийом. Нам просто у самій книзі показано приклад захопленого читання цієї ж таки книги. Відтак тим самим уже «дано напрям» нашому читанню. Але не поспішаймо робити висновки.
І ще одна важлива деталь: «реальний світ» не надто добрий для маленького Бастіана: втрата матері, суцільні непорозуміння із батьком, знущання однолітків, невдачі в навчанні. Книжки та вигадування історій для нього – це насамперед єдина можлива спроба втечі.
Відтак, маємо спершу читання як практику ескапізму, для якого дуже важливим є поняття іншого світу, іншої реальності, іншої країни з іншими законами. Безмежної Фантазії. Туди хочеться потрапити, й там хочеться лишитись. Чи не це захоплює кожного, хто стає на шлях читання? Але багато хто лишається на цій точці, все життя купуючи книги (та й, зрештою, використовуючи й інші види мистецтва), аби втекти від наболілих проблем.
«“Так, – скаже, мабуть, хтось із вас, – усе тут зрозуміло. Спершу хлопець прагнутиме лише втечі й буде безвідповідальним, але, потрапивши в інший світ і пройшовши через низку випробувань, він багато чого зрозуміє, повернеться у свій світ і змінить його. Подробиці дивись у праці Джозефа Кемпбелла “Герой із тисячею облич”».
Так, ви маєте рацію. Але є маленьке уточнення, яке, втім, змінює усю картину: «Нескінченна Історія» – книга для фантазерів. Тих, які мають час від часу відбувати у Фантазію і приносити звідти Живлющої Води. Тож якщо такі зараз читають ці рядки, їм, певно, варто більше зосередитися на саме на Живлющій Воді, а не на теоретичних схемах.
Отже, спершу історія настільки захоплює, що Бастіонові хочеться проникнути в неї. І йому таки щастить. І тепер ми стаємо на його місце, знаючи, що межа між світом людей і світом Фантазії тут надзвичайно тонка. Тим більше у Фантазії знають про нас. І Бастіан, який щойно із читача став героєм Історії, підозрює, що зараз про все, що з ним відбувається, хтось захоплено читає. Мало того, він подає нам знак: у пустелі барв Ґоаб пише для нас на великому пагорбі повністю своє ім’я.
Але залишімося на трошки в пустелі Ґоаб, якщо нам уже йдеться про неї. Створення її та її нічної іпостасі, чарівного лісу Перелин, засвідчило надзвичайне вміння фантазувати її творця. Ідеться і про Бастіана (якого зокрема за створення Ґоаб і Перелину поважали всі жителі Фантазії), і про самого Міхаеля Енде. Ось він, великий Майстер Фантазії, творіння якого надихатиме ще тисячі фантазерів.
Тепер ходімо з пустелі. Все одно марно намагатися переказати хоч частину тієї краси…
Але постійно варто пам’ятати, що світ Фантазії, коли він зустрічається із звичайним світом, може спричиняти появу страшних речей: стаючи все більш могутнім там, Бастіан все більше втрачав власну пам’ять і тим самим – шанси потрапити додому. Але ще гірше буває, коли мешканці країни Фантазії опиняються в нашому світі, через те, що їх поглинає Ніщо, відтак вони стають брехнями, за допомогою яких «людей змушуватимуть купувати зовсім непотрібні їм речі, або ненавидіти те, чого вони не знають, або ж вірити в те, що робитиме їх піддатливими, або сумніватися в тому, що могло б їх урятувати», за допомогою їх «у світі людей обертають великі оборудки, розпалюють війни, засновують царства та імперії…»
Іще одна вагома причина дорослим та поважним читачам зануритися у світ Фантазії — чарівна мова перекладу. Щоправда, менш дорослі і менш серйозні поціновувачі видань Старого Лева, можливо, будуть змушені перепитати у батьків значення таких слів як-от: «еркер», «блават» чи «куртина». Але ж так і вивчають мову фантазії.
«Доросла» «Нескінченна Історія» чи «дитяча» – одне очевидно: це унікальна книжка про мистецтво як фантазію (і навпаки), про творчість як створення нових світів, про відповідальність того, хто творить. І про споконвічну й загадкову Дитинну Царівну. Якій кожен з фантазерів має придумати нове ім’я.
