Олесь Бережний

Одна з причин, чому за совка дзен офіційно вважався дуже ворожою і кровожерливою сектою, полягала в буквальному, прямолінійному, а відтак – дуже примітивному й цілком неправильному трактуванні легендарного висловлювання майстра Ліньцзи. Бо засновник цієї унікальної школи буддизму в Китаї за часів династії Тан у ІХ сторіччі якось проголосив: «Зустрінете Будду на шляху – вбийте Його!»

От скажіть, як це узгодити з усталеним образом миролюбних, привітних і завжди усміхнених адептів буддизму, які принципово відмовляються від будь-якого насильства й гніву? Авжеж! Мало того, що не їдять м’яса – тіла убитих тварин, не носять виробів зі шкіри убитих тварин, але ще й докладають чималих зусиль, аби не зашкодити жодній живій істоті – наприклад, не вбивають комара, який смаковито ссе їхню кров… аж тут раптом усе шкереберть, закликають убити Самого Будду!!!

Наразі не будемо заглиблюватися у філософські тонкощі. Просто домовимося, що висловлювання дзен-майстра насправді не було і не є жодним закликом до насильства проти жодної живої істоти. Навпаки, це – неординарний поштовх для переосмислення усталених норм, руйнація звичних нам послідовних і логічних способів мислення, розширення свідомості вельми нетрадиційним шляхом, заклик до сприйняття дійсности такою, якою вона є, без прикрас і непотрібних мудрувань. Зрештою, це – найяскравіший приклад іконоклазму, іконоборства.

Не знаю, чи вам колись випаде шанс у своєму житті зустріти на шляху живого і телесного Будду, якого Ліньцзи закликав убити… Ну, якщо бути відвертим, я трохи збрехав. Бо знаю напевно, без найменшого сумніву, що ні — ніколи й ніде!

Але я також знаю напевно, що цими днями у вас є чималенький шанс зустрітися з дуже живим (хоча не зовім тілесним, а радше віртуальним) БР у нетрях ФБ! Бо нещодавно в український простір «Фейсбуку» брутальним вихором увірвався Богдан Рубчак. Для тих, хто справді переймається українською літературою, поспілкуватися з садівником «Камінного саду» – це майже як для правовірних буддистів поспілкуватися в реальному часі якщо й не з одним із багатьох перевтілень Будди, то принаймні з визначним патріархом, скажімо, засновником унікальної філософської школи, дзен-майстром Ліньцзи з ІХ століття.

А для тих, хто раптом потребує лікнепу – будь ласка, стисле визначення з Вікіпедії: «Рубчак Богдан (* 6 березня 1935, Калуш) — письменник (поет, літературознавець, есеїст). Автор збірок поезій, співредактор і співупорядник книжок, представник модернізму в українській поезії 1960-их років, член Нью-Йоркської групи. З 1948 у США: з 1968 викладач у Рутґерському, з 1973 — в Іллінойському університетах».

Уперше, коли до мене долетіли грозовиті відлуння появи БР у ФБ був гучний і тривалий конфлікт між БР і Андрієм Бондарем (АБ). Громовиці спалахнули в інтернетах після того, як АБ згадав незлим тихим у своїй програмі на ТБ про Нью-Йоркську групу (НЙГ). Десь після двох тижнів терпець АБ урвався і він зопалу назвав БР у ФБ таким словом, що напевно цілком влучно відповідало моментові, але не прийнятне до вжитку серед шляхетного панства. Досить швидко АБ усвідомив стилістичну помилку й привселюдно вибачився. БР вибачення прийняв. Здавалося, мир і спокій знову запанують в українській сторонці на ФБ.

Авжеж, це тільки так здавалося спершу. Замість гудіння хрущів туди увірвався могутній ураган. Якраз коли на батьківщині Ліньцзи намагалися дати раду з наслідками тайфуну Усаґі, саме в цей час у наш вишневий садочок наринув не провінційно-чорноморський тремкий тромонтан, легітний левант чи пустотливий пунент, навіть не якийсь безіменний заморський вітрець чи буревій, а тропічний циклон найвищої категорії з міцним чоловічим іменем гетьманського чину.

Його наступний вихід на суходіл зненацька вдарив у суржик у дописі Олександра Стукала про вишгородського «мущину в спортивних штанах і кожанці, який вигулював на цепу тхора». Немає сенсу переповідати подробиць – спраглим поціновувачам їх не складно знайти в мережах. Цей допис, напевно, встановив рекорд за кількістю коментарів, принаймні в українському ФБ. На момент написання цього тексту лічільник відрахував їх тисячу сто вісім…

Але ж і після цього Ураган Богдан сили не втрачав, обертів не знижував, швидкостей не зменшував. Далі й далі розкручувався у ФБ таким собі міжконтинентальним балістичним гопаком, реактивним вітряком — захоплював у свій словесний вир інші пасати і шквали, чіпляв поетів і літераторів, трощив спокійне замилування і самозаглиблення, розгромлював ущент те, що називав не інакше, ніж «ваше БОЛОТО», плюндрував «малоросійську, хохлацьку Україну», рубав руба і навідмаш «колгоспників» і «селян», «трактористок» і «бабйонок»…

Живих людей Ураган Богдан жбурляв і шварготів, як хотів. Ось лише кілька прикладів із довгого списку жертв покручених, роздовбаних, розламаних і розпанаханих імен. Ліворуч – ще до зустрічі з тропічним циклоном, праворуч – наслідки того, що залишилося, коли по них пройшлася брутальна метеорологічна сила:

Олександр Стукало – Пукало
Олександр Ворошило — таваріщ Ворошілофф
Сергій Бочечка – капітан Барилов
Ірина Подоляк – пані Подляк
Світлана Ілініч — пані Ілліч,
Ганна Осмоловська – Гандзя
Віталій Лямічев – Вітя

Руйнація, здавалося б, колосальна й невідшкодовна. Так, я розумію та щиро співчуваю. Образи, розчарування, обурення, втрата поваги, відфредження й довічний бан! Усе це зрозуміло, очікувано, послідовно, логічно, прямолінійно. І водночас, це є неуникним наслідком загалом неправильного трактування цього унікального, непересічного й потужного явища, свідком якого ми щойно були. Як буває в самісінькому центрі циклона, якщо крізь немилосердні шквали та громовиці продертися в його око, то там панує спокій, ясне небо, в якому яскраво сяє та не гріє величезне світило – зоря Непорозуміння.

Адже Ураган Богдан почав формуватися в тропічний циклон не сьогодні, не вчора, навіть не в цьому тисячолітті, а також не в цих академічних і кліматичних зонах. Відтак траекторії його активности цілком узгоджуються з його історичними показниками. У подібний спосіб він рухався завжди! Запитайте-но першого-ліпшого синоптика вздовж Східного узбережжя Сполучених Штатів про те, як їм там надокучив оцей тропічний циклон.

Майже типові риси непересічного американського професора — відцентрова ексцентричність, позапланова несподіваність, спонтанна імпровізація, кричуща самобутність, невтомний пошук нових і неторованих шляхів, зрештою – фірмове іконоборство. Хіба це також не характеристики одного з харизматичних дзен-майстрів, який і ляпаса міг легко відвісити своїм ченцям-студентам, і якогось карколомного викаблучування утнути, і, зрештою, навіть закликати вбити Будду?

Хіба ж варто надалі вважати миролюбного дзен-майстра, за радянською класифікацією, кровожерливим убивцею? Хіба варто вважати Ураган Богдан справді тим, кого він нам демонстрував останнім часом у ФБ?

Це – дійсно непоборна сила стихії в запеклій боротьбі за викорінення ідоловірства, проти шанування бовванів і божків. І, певен, що зі мною погодяться геть усі, хто пережив цей тропічний циклон у ФБ, що найпершою жертвою його звергнення кумирів, повалення істуканів, був не хто інший, як сам Богдан Рубчак.

Довільно перефразовуючи вчення Будди, глибоко в кожному з нас є свій маленький внутрішній руйнівний Богдан Рубчак. Мусимо докласти копітких зусиль, аби вбити його, а тоді всім серцем полюбити унікальну й самобутню поезію іншого, великого й несподіваного Богдана Рубчака.

Насамкінець, аж ось і він, майстер «Камінного саду»:

В КІМНАТІ СТА ЛЮСТЕР
В кімнаті ста люстер, самозакоханий,
гарно викривленим я бачу себе. І тільки
в сірому саді мурів, на поверхні мурів, мій відблиск
мене не може зрадити ніколи.

Часто я одягаю пишні шати. Вони
щедробарвно блищать на мені
на мініятюрній сцені мого інтимного театру.
Але у голім

білім світлі, між кущами камінного саду,
убрання зовсім сіріє, блідне казкова маска, стікає
грим ґротеску, і я
знову стаю собою.