Лондонські книгарні – місце мрії для всіх book worms цього світу. Блискучі вітрини оформлені краще, ніж у найдорожчих бутиках. Привітні консультанти завжди готові загорнути тобі трилогію Гіларі Мантел і подарувати красиву закладинку до неї. Останні бестселери, зручні дивани, навіть ліфти й плани секцій на кожному поверсі – все зроблено так, аби ти не просто лишив тут кількадесят фунтів, а й привів завтра друзів. Ми зайшли в одну з таких книгарень з Інною Білоножко, авторкою телеграм-каналу cynical_publisher, присвяченого британському книжковому ринку. І тепер «ЛітАкцент» готовий розповісти про секрети лондонських книгарень читачам.
1. Британці цінують незалежні книгарні. У 2018 році мережа «Waterstones» купила найбільший незалежний книжковий магазин Британії – восьмиповерховий «Foyles» на Чаринг-Крос-роуд. Оскільки публіка виказала занепокоєння, що «Foyles» з унікального магазину перетвориться на репліку «Waterstones», мережа офіційно заявила, що не змінюватиме фойлсівських менеджменту та айдентики. Утім, кожен магазин «Waterstones» також унікальний: крамниця сама вирішує, як викладати книжки всередині і що замовити у видавців.
2. Незалежних книгарень стає все менше. На початку 1990-х у Британії існувало 5 великих мереж книгарень, але тепер лишилася одна. Ще 20 років тому по всій країні працювало понад 3000 незалежних книгарень, а сьогодні залишилося близько 500. Британці – дуже активні читачі: у кожному пристойному містечку буде дво- чи триповерховий «Waterstones», до того ж третій поверх часто зарезервований під майбутню затишну кав’ярню. А от сувеніри й книжковий мерч завжди відхоплять найкращі місця на першому поверсі, хай би й пів торговельної зали.
3. Найбільша британська мережа «Waterstones» належить росіянам, а точніше, групі «Elliott» одного із найбагатших російських олігархів Алєксандра Мамута. Однак ідеться про проблемні інвестиції. Сьогодні часто порушують питання російських грошей у британському бізнесі – нібито у зв’язку із санкціями, накладеними на Росію. Однак насправді проблеми з цими коштами почалися задовго до анексії Криму, коли Британія вирішила боротися із нелегальними прибутками російських олігархів.
4. Британці й далі віддають перевагу книгарням, а не «Амазону». Згідно з останніми опитуваннями, частка «Амазону» на британському книжковому ринку – близько 45-47%, а не 80%, як заявляють окремі видавці.
5. Ціну на книжках друкує видавець. Від початку ХХ століття й до середини 1990-х років це взагалі було обов’язковою нормою. Така норма допомагала втримувати ціну на прийнятному рівні в регіонах, де книгарні не такі доступні, як у великих містах. На зміну їй прийшла рекомендована роздрібна ціна, і книжковий магазин не продаватиме дорожче, ніж зазначено видавцем, але може знизити ціну завдяки акціям на зразок «два романи за ціною одного». Загалом же книгарні не зацікавлені в цінових війнах та демпінгу, адже й так налякані агресивною експансією «Амазона».
6. «Гаррі Поттер» змінив політику найбільшої книжкової мережі в Британії. Навіть коли Асоціація британських видавців скасувала вимогу про обов’язковий друк ціни на кожному примірнику, найбільша книжкова мережа країни «Waterstones» не хотіла брати на реалізацію книжки без надрукованої ціни. Причина – в бажанні мережі економити на стікеруванні і консультантах, які мали б з’ясовувати щоразу, скільки коштує книжка. Однак був один роман, який у мережі продавали майже рік, не знаючи, що на ньому не зазначено ціни. Читачі купували останнього «Гаррі Поттера», не запитуючи, скільки він коштує – і це стало прецедентом для багатьох видавців.
7. У британських книгарнях існує великий запит на літературне кураторство. Оскільки щороку у Британії видають близько 184 000 нових книжок, власники крамниць шукають професійних кураторів, які допомагають розібратися в огромі літератури, розставити книжки у крамниці, розподілити їх тематично й за рубриками. Наприклад, у «Waterstones» біля окремих видань є маленькі таблички із відгуками співробітників мережі про тексти. Це повертає довіру читачів: література не існує у вакуумі, її читають живі люди. Для маленьких незалежних видавництв кураторство теж стало ковтком свіжого повітря: вибору їхніх редакторів довіряють читачі.
8. Письменники й видавці активно співпрацюють зі співробітниками книгарень. Наприклад, якщо автор написав текст про Лондон, він радо проведе менеджерам екскурсію цими місцями. А видавець охоче розповість про новий роман, аби зацікавити книгарів і простимулювати їх покласти книжку на вигідніше місце. Щодо цього книжковий маркетинг – вельми традиційний.
9. Кожен текст спочатку вийде у палітурці, а пізніше, за рік, у м’якій обкладинці. Це спосіб не лише нагадати про книжку, а й змінити саму обкладинку, якщо перший дизайн виявився невдалим. Середня ціна пейпербеку у книгарні – близько 7 фунтів, а книжки у палітурці – близько 12–13 фунтів. Одночасно із першим виданням видавець обов’язково випустить електронну книжку й аудіоформат. Звісно, є винятки, та й на середню ціну впливають усі гравці: від «Амазона» й мережі магазинів канцтоварів «WHSmith» до букіністичних яток формату «будь-яка книга за 1 фунт».
10. Від Брекзиту британський книжковий ринок, імовірно, суттєво постраждає. Якщо раніше Британія лишалася у зоні безмитної торгівлі із Євросоюзом, а тому могла конкурувати зі Штатами завдяки вільному доступу до ринків Європи, тепер американські книжки виявляться відчутно дешевшими за аналогічні британські – насамперед завдяки масовішому друку. Імовірно, Британія втратить велику частину європейського ринку, а отже, і ціни в книгарнях можуть зрости через менші масштаби виробництва.
