Письменники часто чітко окреслюють географічну локацію подій романів. Зазвичай це конкретні міста або країни, що робить текст впізнаваним і що дає читачеві змогу погуляти вулицями або знайти ці місця на офлайновій мапі чи Google Maps. Коли ж основним майданчиком подій є Україна, то на сторінках романів і повістей з’являються такі міста, як Київ, Львів, Харків або Одеса, дещо рідше – містечка й регіони. Здебільшого ці міста безпосередньо пов’язані з біографією автора або письменники мають до них особливий сентимент. Остап Українець довгий час прожив у Івано-Франківську, вважає це місто рідним, і тому не дивно, що події його другого роману – «Канцелярія хрестових походів» – відбуваються на теренах давнього Станіславів.
Дії розгортаються у XVII столітті під час перебудови Станіславівської фортеці. До міста трьома різними шляхами прибувають герої. Шляхтич Трепка, який намагається викрити фальшивих аристократів і виконує доручення невідомого І.К.; студент-мандрівник Тиберій; підмайстер-муляр Матвій, що наче зійшов зі сторінок романтичних повістей – закохується в таємничу дівчину і має загадкову роботу. Їх і героями важко назвати. Усі вони з тих персонажів, які зазвичай не впливають серйозно на події. Такі люди не зберігаються в хроніках, про них не пишуть історій, однак саме вони стають головними героями «Канцелярії».
Звісно, події, зображені в романі, вигадані, однак не можна не відзначити, що історичні реалії описуються достатньо точно. Станіславів справді був збудований сім’єю польських шляхтичів Потоцьких. Місто дійсно пронизане мереживом підземних ходів, і точних карт та відомостей, звідки та куди вони ведуть, немає. Існує припущення, що переходи були навколо ратуші, під нею, під палацом магнатів. Тому видається логічним, що автор звернувся до таких відомостей і органічно вписав вигадані події в історичний контекст. Також можемо тільки здогадуватися, що таємничий І.К, що надсилає вказівки Трепці – це Ігнацій Камінський, один із бургомістрів Станіславова. Ці факти немов змушують повірити, що й інші події роману відбувались у реальності, але згадки про них були «підчищені» з архівів. У таких реаліях може існувати і таємничий лицарський орден, і контрабандисти.
Від початку здається, що це надзвичайно заплутаний та нелогічний роман. Три сюжетні лінії здаються непов’язаними, адже персонажі аж ніяк не могли би зустрітися, бо є вихідцями різних соціальних верств. Однак, несподівано до читача, химерно об’єднуються, і вже можна побачити одні й ті самі події під різними кутами, картинка виходить ніби об’ємною. Абсолютно випадково всіх персонажів об’єднує постать Станіслава Потоцького. Саме його батько починає перебудову міста і катакомб, куди приходить працювати Матвій, він наймає Трепку, щоб знайти докази злодіянь головного антагоніста Льва Бжєзінського (який так і не з’являється особисто на сторінках роману). Тиберій же випадково потрапляє в палац Потоцького (за запрошення Трепки) і таким чином теж долучається до заплутаної історії. І саме він повертає читача (та і увесь сюжет) до реальності, не даючи абсолютно зануритися в заговори та змови у стилі романів Умберто Еко.
За суттю, «Канцелярія» більше нагадує приквел до іншої книги Остапа Українця «Малхут», допомагає розкрити деякі таємниці й хитросплетіння роману, хоча хронологічно події відбуваються на кілька років раніше. Цей текст досить скупий на події, охоплює небагато часу (кілька днів), небагато простору (місто, кілька недалеких селищ і окраїна лісу). Але, водночас, звертається до кількох важливих тем і розгортає ширший історичний контекст, який дає розуміння чому все відбувається саме так – чому саме такі взаємостосунки в різних національних меншин міста: поляків, русинів, євреїв, вірменів та «сервів»; чому у вогні спалюють «солом’яну вдову» Стеху; чому Тиберій вірить в існування відьом; чому Михайла, хворого на невідому шкірну хворобу, вибивають кілком у груди… І ще безліч дрібних подій і деталей стають зрозумілими.
Водночас останні сторінки «Канцелярії» змушують ставити питання, а не отримувати відповіді. Лишається поза кадром постать Льва Бжєзінського і його плани; таємниця лицарського ордену, що збирається в катакомбах під містом; так і не дізнаємось особу загадкового І.К. На деякі з цих питань відповідає «Малхут», однак про це знають тільки ті, хто прочитав обидва романи молодого автора.
Що ще виокремлює роман Остапа Українця серед інших, то це добре володіння словом і вдале поєднання сучасної літературної мови з діалектною лексикою. На допомогу читачам приходить короткий словник, який ознайомлює з особливими словами регіону й дає змогу глибше відчути роман.
«Канцелярія хрестових походів» для тих, хто вміє розгадувати історичні загадки і за конспірологічними теоріями бачить не лише вигадку, а й уміло приховану правду.
Рецензію написано в рамках навчального курсу ЛітАкценту «Вчимося писати критику»
